Містер Мерседес - Стівен Кінг

— Га?

— Треба, щоб він ще більше ошалів. Пошли йому нове повідомлення, Білле.

Штрикни його дужче. Він на це заслуговує.

— Гаразд.

Він думає, потім друкує.

17

Коли він уже одягнений, вона йде з ним коридором і перед ліфтом обдаровує

довгим поцілунком.

— Я все ще не можу повірити, що минулий вечір був насправді, — каже він

їй.

— О, таки був. І якщо ти гратимеш своїми картами правильно, це може

відбутися знову. — Вона перебігає по його обличчю отими своїми синіми

очима. — Але жодних обіцянок довготермінових стосунків, окей? Ми

сприймаємо це як даність. Один день за раз.

— У моєму віці я все сприймаю таким чином.

Відкриваються двері ліфта. Він робить крок усередину.

— Залишайся на зв’язку, ковбою.

— Буду. — Двері ліфта починають закриватися. Він зупиняє їх долонею. — І

не забувай про БОЛО, ковбойко.

Вона серйозно киває, але він не упускає іскорок у її очах.

— Джейні дотримуватиметься БОЛО, бодай їй луснути.

— Тримай свій мобільний поряд, і можливо, було б мудро запрограмувати на

ньому 911 у швидкісний набір.

Він опускає руку. Вона шле йому повітряний цілунок. Двері закочуються

швидше, ніж він встигає послати їй у відповідь свій.

Його машина стоїть там, де він її залишив, але гроші, вкинуті у

лічильник, либонь, закінчилися раніше, ніж почався час безплатного

паркування, бо з-під двірника на лобовому склі стирчить якась квитанція.

Він відкриває бардачок, засовує туди квитанцію і виловлює свій мобільний

телефон. Майстер він давати Джейні поради, яких не дотримується сам…

відтоді як висмикнув чеку, він завше забуває про цю чортову доісторичної

моделі «Нокію», як воно й ведеться з мобільниками. Тепер йому вже мало

хто дзвонить, але цього ранку він має три повідомлення, всі від Джерома.

Друге й третє — одне о дев’ятій сорок, а інше о дев’ятій сорок п’ять — то

нетерплячі запити, де він і чому не телефонує. Вони промовлені нормальним

Джеромовим голосом. Оригінальне повідомлення, залишене о шостій тридцять

минулого вечора, починається бурхливою говіркою Екстазного Кайфа Тайрона:

— Маса Ходжес, ви де є? Моя тра’ рожжувати вам усьо! — Надалі він стає

знову Джеромом. — Здається, я знаю, як він це зробив. Як він вкрав

машину. Подзвоніть мені.

Ходжес дивиться собі на годинник і вирішує, що Джером, мабуть, ще не

встав, зарано для суботи. Він вирішує туди поїхати, по дорозі зупинившись

спершу в себе вдома, щоби прихопити свої нотатки. Він вмикає радіо, ловить Боба Сігера з його «Старих часів рок-н-ролом» і реве разом з ним:

«Виймай із шафи ті старі платівки»[211].

18

Були колись часи — до комп’ютерних застосунків, «айПадів», «Самсунг

Гелексі» і світу блискавично швидкого 4G[212], — коли вікенди були

найклопітливішими днями в «Дискаунт Електронікс». Тепер діти, які колись

заходили сюди купувати компакт-диски, завантажують собі «Вампірський

вікенд»[213] з «айТьюнз»[214], а їхні батьки шукають щось на «іБеї» або

дивляться пропущені ними телепередачі по «Гулу»[215].

Суботнім ранком «ДЕ» в торговельному центрі «Березовий Пагорб» — це

пустка.

Тоунз пнеться в залі, намагаючись продати якійсь старенькій пані

телевізор високої чіткості, який уже є антикваріатом. Позаду крамниці

Фредді Лінклаттер безперервно курить червоні «Марлборо», мабуть, репетируючи свою найновішу проповідь про захист прав ґеїв. Брейді сидить

у заднім ряду за одним із комп’ютерів, древнім «Візіо»[216], який він був

«пролікував» так, щоб у ньому не залишалося ані сліду ударів по клавішах, не кажучи вже про історію операцій. Він тупиться очима в останнє послання

Ходжеса. Одне його око, ліве, вже смикається в швидкому, неритмічному

тику.

Покинь звалювати на мою матір Не її провина, що ти впіймався на цілій



купі дурноголових брехень. Дістав ключ з бардачка, чи не так? Хто тобі

повірить, коли в Олівії Трелоні залишились вони обидва. А той, що пропав, був валет-ключем. Вона тримала його в маленькій магнітній коробочці під

заднім бампером. От справжній Мерседес-Кілер його й мусив угледіти.

Гадаю, я перестану писати тобі, хуйло. Твій коефіцієнт забавності наразі

плаває десь близько нуля. І я знаю з авторитетних джерел, що Доналд

Дейвіс збирається зізнатися у вбивствах біля Міського Центру. Що полишає

тебе з чим? А просто з тим, щоб жити далі своє сране, маленьке, позбавлене радощів життя, я так гадаю. Тільки ось ще одне, перш ніж я

закрию це чарівливе листування. Ти пригрозив, що вб’єш мене. Така погроза

вже є кримінальним злочином, але вгадай що? Мені це байдуже. Друзяко, ти

просто звичайний сцикливий серун. Таких у інтернеті повно. Бажаєш прийти

до мене додому (я знаю, що ти знаєш, де я живу) і повторити цю погрозу

особисто? Ні? Я думаю, що ні. Дозволь мене закінчити парою таких простих

слів, що навіть такий довбень, як ти, мусив би їх второпати.

Забирайся геть.

Лють Брейді така величезна, що він почувається замерзлим на місці. І в

той же час він не перестає палати. Він думає, що так і залишиться в цьому

стані, згорблений над цим гівняним «Візіо», кумедно оціненим для

розпродажу у вісімдесят сім доларів й вісімдесят сім центів, допоки або

не помре від обмороження, або не згорить у полум’ї, або якось не згине

одночасно від того й того.

Але коли на стіні виростає чиясь тінь, Брейді усвідомлює, що врешті-решт

він може рухатися. Він клікає, закриваючи послання жирного екс-копа, якраз перед тим, як Фредді нахиляється, щоб поглянути на екран.

— На що ти там дивишся, Брейдсе? Що б воно там не було, але ти так швидко

смикнувся його закрити.

— Документальний фільм на каналі «Нешенел Джіографік». Називається «Коли

лесбійки атакують».

— Рівень почуття гумору в тебе, — каже вона, — може перевищувати

кількість сперматозоїдів, але я схиляюсь до сумнівів щодо цього.

До них приєднується Тоунз Фробішер.

— Є виклик з Еджмонт-авеню, — повідомляє він. — Хто з вас бажає поїхати?

Фредді каже:

— Вибираючи між викликом до Горянського Раю і тим, щоб мене угриз за

сраку дикий тхір, я радше виберу тхора.

— Я поїду, — каже Брейді. Він вирішив, що мусить виконати одну справу.

Таку, що не може зачекати.

19

Коли Ходжес прибуває до Джерома, на під’їзній алеї перед будинком стрибає

через скакалку його маленька сестричка й пара її подружок. На всіх

дівчатках сяючі стразами маєчки із зображеннями якогось хлопчачого гурту.

Тримаючи в руці теку, в якій лежать матеріали справи, Ходжес рушає через

моріжок. Барбара підбігає на достатню мить, щоб дати