Містер Мерседес - Стівен Кінг

роботи Брейді оцінює їх десь як шести-чи семикласників зі спільним ай-к’ю

сто двадцять балів і довгим майбутнім, що полягатиме в отоварюванні чеків

по безробіттю. Або коротким у якійсь пустельній країні.

Вони підходять, попереду той, що на вигляд більш дуркуватий. Усміхаючись, Брейді висовується з вікна фургона:

— Чим вам допомогти, хлопці?

— Нам хотілося взнати, чи є у вас тут Джері Ґарсіа[196], — каже

Дуркуватий.

— Нема, — відповідає Брейді, усміхаючись ще ширше, — але якби був, я би, звісно, дав йому волю.

У них такий розчарований вигляд, що Брейді мало не регоче. Натомість він

показує вниз, на штани Дуркуватого:

— У тебе зіпер розійшовся, — каже він, а коли Дуркуватий дивиться вниз, Брейді тицяє пальцем йому в м’яке місце під підборіддям. Трохи жорсткіше, ніж він сподівався — насправді набагато жорсткіше, — та ну й чорт з ним.

— Підловив, — весело каже Брейді.

Дуркуватий посміхається, показуючи «так», його підловили, але там, просто

над адамовим яблуком, у нього червоний рубець і сльози здивування

плавають у його очах.

Дуркуватий і Не Зовсім Дуркуватий рушають геть. Дуркуватий озирається

через плече назад. Зараз, із надутою нижньою губою, він схожий більше на

третьокласника, а не на зростаючого юного підлітка в закаляних спермою

трусах, який у вересні викобенюватиметься в коридорах середньої школи

імені Біла[197].

— Це насправді боляче, — каже він трохи ніби здивовано.

Брейді себе кляне. Щиголь достатньо сильний, щоб навернути сльози на очі

дитині, означає, що він виявив себе достатньо правдиво. Це також означає, що Дуркуватий і Не Зовсім Дуркуватий його запам’ятають. Брейді може

вибачитися, може навіть, щоб показати свою щирість, дати їм безплатно

морозиво, але тоді вони запам’ятають це. Це дрібничка, але дрібнички

накопичуються і потім ти можеш отримати щось величезне.

— Перепрошую, — каже він, і то цілком щиро. — Я просто пожартував, синку.

Дуркуватий показує йому «фак», солідарний з ним Не Зовсім Дуркуватий

також додає свого середнього пальця. Вони заходять до крамнички коміксів, де — якщо Брейді знає такого роду хлопців, а він їх знає — після п’яти

хвилин гортання сторінок їм запропонують або щось купувати, або вшиватись

геть.

Вони його запам’ятають. Дуркуватий може навіть розповісти своїм батькам, а його батьки подадуть скаргу до Льоба. Це малоймовірно, проте не

виключено, і чия вина, що, замість легенько, як він намірявся, Брейді

ткнув у голу шию Дуркуватому Хлопцю пальцем так сильно, що там залишився

слід? Це жирний екс-коп вибив Брейді з рівноваги. Він змушує його робити

помилки, і Брейді це не подобається.

Він заводить свій фургон. Дзвіночки з гучномовців на даху починають

дзеленькати якусь мелодію. Брейді повертає ліворуч, на Ганновер-стрит, починаючи знову займатись своєю рутинною роботою, він продає ріжки, і

«Полярні батончики», і «Щасливих хлопчиків», поширює цукор надвечір’ям, слухняно дотримуючись усіх обмежень швидкості.

9

Хоча на Озерній авеню повно парковочних місць після сьомої години, як про

це добре була знала Олівія Трелоні, та коли Ходжес і Джейні Паттерсон

близько п’ятої вечора повертаються з «Сонячних акрів», місць мало й вони

віддалік. Утім, Ходжес помічає одне десь за три чи чотири будівлі далі по

вулиці і, хоча воно невеличке (наступна поза порожнім місцем машина трохи

перебрала зайвого), він швидко й легко втискує туди свою «Тойоту» — як

ступню в чобіток.

— Я вражена, — каже Джейні. — Сама я ніколи б не зуміла так зробити. Коли

вперше здавала іспити на водійські права, я двічі провалювалася саме на

паралельному паркуванні.

— Залізний, мабуть, у вас був екзаменатор.

Вона усміхається:

— На третій раз я одягла коротку сукню і цей тонкий трюк виявився вдалим.

Думаючи про те, наскільки йому хотілося б побачити її в короткій сукні —

що коротше, то краще, — Ходжес каже:

— У цьому нема ніяких тонкощів. Якщо ви здаватимете задом до бровки під

кутом сорок п’ять градусів, помилитися неможливо. Тобто якщо у вас не

занадто велика машина. От «Тойота» ідеальна для парковки в місті. Не те

що… — він обриває себе.

— Не те, що «мерседес», — закінчує вона. — Ходімо, підніметеся, вип’єте

кави, Білле. Я навіть сама вкину гроші в лічильник.

— Вкину я. Фактично, я заплачу за стоянку максимальну суму. Нам багато

про що треба побалакати.

— Ви про щось дізналися від моєї мами, авжеж? Це тому ви були таким

мовчазним усю дорогу назад?

— Дізнався і переповім вам, але не з цього місця мусить розпочатись

розмова. — Він дивиться їй тепер прямо в обличчя, і це обличчя, в яке

легко дивитися. Господи-Ісусе, йому хотілося б бути на п’ятнадцять років

молодшим. Бодай навіть на десять. — Я маю бути з вами відвертим. Мені

здається, що ви думаєте, ніби я прийшов у пошуках роботи, але справа не в

тому.

— Ні, — мовить вона. — Гадаю, ви прийшли, бо почувалися винним через те, що трапилося з моєю сестрою. Я просто використала вас. І я про це не

шкодую. Ви були делікатним до моєї матері. Добрим. Дуже… дуже ніжним.

Вона близько, її очі темнішого синього кольору в надвечірньому світлі й

широко розплющені. Губи в неї розкриті, немов вона збирається ще щось

сказати, але він не дарує їй на це шансу. Він цілує її раніше, ніж

встигає сам зрозуміти, яке це глупство, яке це безумство, і бентежиться, коли вона відповідає на його поцілунок, навіть кладе долоню йому на

потилицю, щоб зробити їхній контакт ще трішки міцнішим. Це триває не

довше п’яти секунд, але здається набагато довшим Ходжесу, котрий не

цілувався подібним чином уже чимало часу.

Вона відхиляється назад, проводить долонею собі по волоссю і каже:

— Мені хотілося це зробити весь цей день. А тепер ходімо нагору. Я зроблю

каву, а ви відзвітуєте.

Але звіт буде набагато пізніше, а кави не буде зовсім.

10

Віні знову цілує її в ліфті. Цього разу її руки зчеплені ззаду в нього на

шиї, а його просуваються нижче її крижів до білих слаксів, обхоплюючи

сідниці. Він свідомий того, як його велике черево давить на її

підтягнуте, і думає, що це мусить викликати в неї огиду, але коли двері

ліфта відчиняються, щоки в неї палають, очі іскряться, вона показує в

усмішці маленькі білі зуби. Вона бере його за руку й тягне за собою по

короткому коридору між ліфтом і дверима квартири.

— Ходімо, — каже