Безсоння - Стівен Кінг

Ральф розгорнув листок і прочитав єдину пропозицію, написану тремтячим старечим почерком: «Я кваплю себе щомиті, щогодини — встигнути б здійснити все, визначене долею».

Цієї фрази виявилося цілком достатньо, щоб переконати розум у тому, що давно вже було відомо його серцю: Дорренс Марстеллар сидів на ганку, коли Ральф повернувся із центру з вестернами, але він дещо зробив, перш ніж сісти й чекати. Він піднявся нагору, зняв з кухонної шафи балончик і поклав його в праву кишеню куртки Ральфа. Він навіть залишив свою «візитівку»: віршований рядок, надряпаний на листку з його записника із розкладом руху літаків. Потім, замість того щоб покласти куртку на звичне місце, старий Дор акуратно повісив її на вішалку.

Зробивши це

(готову булочку не спекти заново),

він повернувся на ґанок і став чекати Ральфа.

Учора ввечері Ральф знову вичитав Мак-Ґоверна за незамкнені двері, і Білл сприйняв прочухан так само спокійно, як сам Ральф сприймав незадоволене бурчання Керолайн через куртку, яку він завжди кидав де завгодно, але тепер він думав, що дарма звинувачував Білла. Старий Дор підібрав ключа… Або відчинив двері за допомогою чаклунства. До цих обставин більше пасувала магія. Тому що…

— Тому що, — низьким голосом мовив Ральф, машинально повертаючи на місце всяку всячину, яку він дістав із кишень. — Тому що він не лише знав, що мені знадобиться газовий балончик; він знав, де знайти його, і він знав, куди його покласти.

Мурашки поповзли в Ральфа по спині при цій думці, а розум спробував відкинути ідею повністю — назвавши її божевільною, нелогічною, до якої здатна додуматися лише людина, що страждає безсонням. Але все це не пояснювало появи записки.

Ральф знову перечитав закарлючки на розграфленому листку: «Я кваплю себе щомиті, щогодини — встигнути б здійснити все, визначене долею». Це був не його почерк, так само як «Цвинтарні ночі» були не його книжкою.

— Хоча зараз книжка належить мені. Мені дав її Дор, — вимовив уголос Ральф, і холодок знову пробіг у нього по спині.

«А які ще можуть бути пояснення? Адже не сам цей балончик залетів у твою кишеню. Як і листок».

Знову повернулося відчуття, начебто якась невідома — і невидима — рука підштовхує його до пащі темного тунелю. Немов у сні Ральф пройшов в кухню, по дорозі машинально знявши сіру куртку й кинувши її на спинку дивана.

Він зупинився в дверях, задивившись на календар із зображенням двох діток, які, сміючись, вирізали отвори для очей, носа й рота в гарбузі до Дня Всіх Святих. Ральф дивився на завтрашнє число, обведене кружечком. «Скасуй зустріч із людиною, що встромляє голки», — сказав Дорренс; така була суть послання, і сьогодні людина, що встромляє ножі, більш-менш підтвердила це. Хай йому чорт, навіть не просто підтвердила.

Погортавши телефонний довідник, Ральф набрав номер.

— Ви телефонуєте в приймальню доктора Джеймса Роя Гонга, — поінформував приємний жіночий голос. — Зараз поговорити з вами немає змоги, тому залишіть своє повідомлення після сигналу. Ми передзвонимо вам, як тільки зможемо.

Загудів авто відповідач. Голосом, що здивував його своїм спокоєм, Ральф мовив:

— Говорить Ральф Робертс. Мені призначено прийом на десяту ранку завтра, але я не зможу прийти. У мене змінилися обставини. — Помовчавши, він додав: — Звісно, я оплачу візит.

Ральф прикрив очі й опустив трубку на важіль. Потім притулився лобом до стіни.

«Що ти робиш, Ральфе, скажи, будь ласка, про що ти лише думаєш?»

«Тернистий і довгий шлях в Едем, любий…»

«Ти ж не можеш серйозно сприймати подібні думки… Адже так?»

«…то чи варто скаржитися через дрібниці?..»

«Про що ж ти думаєш, Ральфе?»

Він не знав; не мав ані найменшого уявлення. Швидше за все, про долю і про майбутню зустріч у Самарії. Єдине він знав напевно — хвилі болю розходяться від рани в лівому боці, рани, яку завдала людина з ножем. Працівник «швидкої допомоги» дав йому півдюжини знеболювальних таблеток, і Ральф подумав, чи не варто прийняти одну, ось лише він занадто втомився, щоб дійти до раковини й набрати склянку води… А якщо він так утомився, що навіть не може подолати таку мізерну відстань, то як же йому вдасться здолати весь утомливий шлях повернення в Едем?

Ральф не знав, тому що наразі його це не хвилювало. Йому просто хотілося стояти ось так, притулившись лобом до стіни, із заплющеними очима, щоб узагалі не бачити нічого.

Розділ восьмий

1.

Пляж виднівся довгим білим обрамленням яскраво-синього моря, немов оборка з білого шовку в кокетки на подолі; і він був абсолютно порожній, лише круглий предмет лежав на піску метрів за сімдесят. Цей круглий предмет вселяв Ральфові страх, одночасно глибокий і необгрунтований.

«Не підходь до нього близько, — наказав він собі. — У ньому таїться щось погане. Щось по-справжньому погане. Це чорний пес, що виє на повний місяць, кров у раковині, ворон, що сів на жердину перед дверима. Ти не хочеш підходити до нього ближче, Ральфе, і в тебе немає необхідності наближатися до нього. Тому що все це відбувається в одному з усвідомлених снів Джо Вайзера. Якщо захочеш, ти можеш просто повернути назад і піти собі».

Ось лише ноги й далі вели його вперед, отже, цілком можливо, що це був не усвідомлений сон. І, вочевидь, не вельми приємний. Бо що ближче Ральф підходив до предмета на пляжі, то менше той предмет скидався на баскетбольний м’яч.

І все ж це був один із найбільш реальних Ральфових снів, і сам факт усвідомлення того, що це сон, робив його ще більш реальним. І осмисленим. Він відчував голими ступнями чистий, теплий, сипучий пісок; він чув рокотання хвиль, що втрачали силу, накочуючись на пологий берег, де пісок поблискував, як волога засмагла шкіра; він вдихав запах солі й морських водоростей — терпкий сумний аромат, що навіює спогади про літні канікули, проведені в Олд-Орчард-Біч у ті далекі часи, коли він був ще дитиною.

«Гей, старий, якщо вже ти не можеш змінити цей сон, гадаю, тобі варто скористатися катапультою й вистрибнути з нього — інакше кажучи, розбудити себе, причому зробити це негайно».

Ральф пройшов половину відстані до предмета, що лежав на пляжі, і вже не залишалося жодних сумнівів у тому, що це — не баскетбольний м’яч, а голова. Хтось закопав у пісок людську істоту аж до підборіддя… І Ральф раптом зрозумів, що настає приплив. Він не вистрибнув зі сну; він побіг. І в цей момент