Безсоння - Стівен Кінг

— Ваші хлопці! — вигукнув безумець. — От так, от так, от так! — На цей раз Ральф миттєво відчув біль, коли незнайомець знову полоснув його ножем; тонка червона нитка простягнулася від комірця сорочки до тильної сторони шиї. Ральф тихо застогнав, мимоволі стиснувши правою рукою предмет у кишені крізь куртку.

— Не кричи, — екзальтовано прошептав чоловік. — Краще цього не робити! — Його карі очі, не мигаючи, уп’ялися в Ральфа. Лінзи окулярів були настільки сильними, що малюсінька часточка лупи, яка застрягла на вії, здавалася пуголовком. Ральф бачив ауру цього чоловіка навіть у його очах — вона стелилася по його зіницях, немов зелений туман по чорній воді. Змієподібні спіралі, що миготіли по зеленому полю, стали ширшими, вони перепліталися й клубилися; і Ральф зрозумів, що, коли ніж повністю ввійде в його плоть, це зробить та частина особистості безумця, що викликала до життя чорні спіралі. Зелений — це сум’яття й параноя; чорний — щось інше. Щось

(зовні)

набагато гірше.

— Ні, — видихнув Ральф. — Я не буду кричати.

— Добре. Ти ж знаєш, що я відчуваю твоє серце через ніж. Його биття віддається мені в руку. — Обличчя безумця спотворилося в лютому оскалі. У куточках рота виступила слина. — Може, ти просто сам сіпнешся, і в результаті мені не потрібно буде брати на себе вбивство. — Ще одна хмара нудотного подиху обволікла обличчя Ральфа. — Ти ж геть старий.

Кров тепер лилася двома, а може, трьома струмками. Біль від устромленого леза був жахливий, немов у бік упилося жало гігантської бджоли.

«Або голка», — подумав Ральф, і ця думка здалася кумедною, незважаючи на ситуацію… Чи, радше, саме через неї. Це був справжній устромлювач голок; Джеймс Рой Гонґ у порівнянні з ним лише жалюгідний імітатор.

«І в мене не було ані найменшої можливості скасувати цю зустріч», — подумав Ральф. Але потім у голові промайнула думка, що безумці на кшталт цього суб’єкта у светрі навряд чи візьмуть до уваги скасування зустрічі. У таких божевільних розроблений свій план дій, і вони неухильно слідують йому, навіть якщо почнеться всесвітній потоп або трісне земля. Але що б не сталося потім, зараз Ральф знав одне — більше він не в змозі терпіти цей колючий біль. Великим пальцем правої руки він відігнув клапан кишені й сунув руку усередину. Торкнувшись предмета, Ральф одразу зрозумів, що це таке: газовий балончик, який Ґретхен, діставши із сумочки, поставила на кухонний стіл. «Маленький подарунок від Центру допомоги жінкам», — сказала вона.

Ральф не мав ані найменшого поняття, як балончик із кухонної шафи, куди він його поставив, потрапив у кишеню старої осінньої куртки, але зараз це його й не цікавило. Обхопивши балончик, великим пальцем Ральф зняв ковпачок. Він не зводив очей з перекошеного, дивно страшного обличчя незнайомця зі скуйовдженою сивою гривою.

— Мені дещо відомо, — сказав Ральф. — Якщо пообіцяєш, що не вб’єш мене, я тобі розповім.

— Що? — здивувався сивий. — Господи, та що може знати такий мерзотник, як ти?

«Що може знати такий мерзотник, як я?» — задався питанням Ральф, і відповідь моментально прийшла, вискочила, як чортик із табакерки. Він змусив себе схилитися до зеленої аури, що клубилася навколо сивого, переборюючи жахливий сморід, що виходив із хворого кишечника незнайомця. Одночасно Ральф дістав із кишені балончик і, притиснувши його до стегна, поклав вказівний палець на кнопку розбризкування газу.

— Я знаю, хто такий Кривавий Цар, — пробурмотів він.

Зіниці за каламутними лінзами розширилися — не лише від подиву, але й від несподіванки, — і нападник трохи подався назад. На мить жахливий тиск ослабшав. Це був його шанс, один-єдиний, подарований йому, і Ральф скористався ним — він метнувся вправо, злетівши зі стільця й гепнувшись на підлогу. Потилицею він ударився об кахель, але біль здавався таким далеким, таким дріб’язковим у порівнянні з відчутим полегшенням. Чоловік зі скуйовдженою гривою протестуюче скрикнув — сплеск люті, змішаної зі смиренністю, начебто він звик до подібних невдач за все своє непросте життя. Схилене над порожнім стільцем Ральфа його обличчя було перекошене від люті, випнуті очі здавалися якимись фантастичними, пекельними чудовиськами, що живуть у темних океанських глибинах. Ральф підняв газовий балончик, у мозку блискавкою промайнула думка перевірити, у який бік спрямовано розпилювач, — не виключено, що струмінь буде випущено в обличчя самому собі.

Але часу вже не залишалося.

Він натиснув на кнопку саме в той момент, коли чоловік зробив випад ножем уперед. Обличчя безумця вкрилося тонким серпанком крапель, начебто це був ароматизатор повітря із запахом сосни, який Ральф використовував у туалеті. Лінзи окулярів сивоволосого затуманилися.

Результат був миттєвий — єдине, чого бажав Ральф. Нападник, завивши від болю, упустив ніж (той, ударившись об ліве коліно Ральфа, упав між його ніг) і, обхопивши обличчя руками, кинувся зривати окуляри. Нарешті вони впали на стіл. Одночасно з цим тонка, маслянисто-жирна аура довкола нього спалахнула сліпуче-червоними кольорами й зникла — принаймні з поля зору Ральфа.

— Я осліп! — пронизливим голосом заволав чоловік. — Я осліп! Осліп!

— Ні, — відповів Ральф, підводячись на тремтячих ногах. — Ти просто…

Сивий, заволавши, упав на підлогу. Він качався по біло-чорних кахлях, закривши обличчя руками й репетуючи, як хлопчисько, якому прищемило дверима пальці. Крізь розставлені пальці Ральф бачив його щоки. Вони загрозливо багровіли.

Ральф наказав собі дати цьому типові спокій, адже це божевільний, до того ж небезпечний, як гримуча змія, — але він був занадто наляканий і присоромлений вчиненим, щоб прийняти цю, поза всяким сумнівом, чудову пораду. Думка, що на карту поставлене життя, що він мусив або взяти гору над нападником, або померти, вже починала здаватися нереальною.

Ральф, нахилившись, поклав долоню на руку чоловіка у светрі. Безумець відкотився від нього й почав бити брудними черевиками по підлозі, немов дитина, що б’ється в істериці.

— Ти сучий син! — волав він. — Ти в мене чимось вистрелив! — А потім уже зовсім неуявне: — Я тебе по судах затягаю!

— Гадаю, спершу тобі самому доведеться дещо пояснювати, — заперечив Ральф. Він побачив ніж, що лежав на підлозі, потягнувся до нього, але потім зупинився. Мабуть, краще, щоб на ножі не залишилося відбитків його пальців. Ральф випрямився, голова в нього паморочилася, і на мить шум дощу за вікном здався глухим, далеким. Ногою Ральф відкинув ножа подалі й похитнувся; щоб не впасти, йому довелося схопитися за спинку найближчого стільця. Все навколо знову стало непорушним. Він почув, як із коридора наближаються кроки й голоси.

«Ось тепер ви прийшли, — утомлено подумав Ральф. — Де ж