Безсоння - Стівен Кінг

Ральф обмацав прямокутник пов’язки. Він ніяк не міг забути карі очі Пікерінґа — якими вони були жахаючими й одночасно несамовитими. Він і так уже не надто вірив у те, що власник цих очей мало не вбив його, і тепер Ральф побоювався, що завтра все, що відбувається, здасться йому так званим змішанням сну з об’єктивною реальністю, про що так багато мовилося в книзі Джеймса А. Гола.

— Найгірше, Ральфе, те, що одержимі на кшталт Чарлі Пікерінга стають слухняними маріонетками в руках хлопців типу Діпно. Але поки що в нас немає ніяких доказів його причетності.

Лейдекер звернув на під’їзну доріжку біля будинку Ральфа й зупинився за величезним «олдсмобілем» із плямами іржі на багажнику й дуже старою наклейкою на бампері — «ДУКАКІС-88».[28]

— І кому ж належить цей бронтозавр? Професорові?

— Ні. Це мій бронтозавр.

Лейдекер недовірливо подивився на Ральфа:

— Якщо у вас є машина, навіщо тоді мокнути під дощем, чекаючи автобуса? Вона несправна?

— Машина на ходу, — нерішуче відповів Ральф, не бажаючи пояснювати, що він не користувався автомобілем уже більше двох місяців. — До того ж мені не доводиться мокнути під дощем; на автобусній зупинці є навіс. І навіть лава. Правда, там немає кабельного телебачення, але почекаємо ще з рік.

— І все ж… — протягнув Лейдекер, із сумнівом оглядаючи «олдсмобіль».

— Останні п’ятнадцять років я просидів за кермом письмового столу, але колись працював комівояжером. Аж двадцять п’ять років я проїжджав понад тисячу кілометрів на тиждень. Коли ж я осів у друкарні, мене перестало тягнути до керма. А відтоді, як померла моя дружина, я взагалі не маю причини сідати за кермо. Мене цілком улаштовує автобус.

Прозвучало правдоподібно: Ральфові не хотілося додавати, що він усе дужче не довіряє як швидкості своєї реакції, так і гостроті зору. Рік тому, коли він повертався з кіно, хлопчисько років семи вибіг за м’ячем на проїзну частину, і, хоча Ральф їхав зі швидкістю не більше тридцяти кілометрів на годину, протягом двох жахливих секунд він був упевнений, що зіб’є хлопчика. Звичайно, цього не сталося, але з тих пір Ральф сідав за кермо лише кілька разів. Розповідати про це Джону не було необхідності.

— Ну, що ж, це ваша справа. — Лейдекер махнув рукою у бік «олдсмобіля». — Ви зможете зайти у відділок завтра до першої дня, Ральфе? Я буду там близько полудня, так що зможу допомогти. І почастую вас кавою, якщо захочете.

— Чудово. Спасибі, що підвезли.

— Дрібниці. І ще одне…

Ральф, що вже відчинив дверцята, обернувся до Лейдекера, здивовано підвівши брови.

Лейдекер подивився на свої руки, зам’явся, кашлянув і, нарешті, знову глянув на Ральфа.

— Я просто хотів сказати, що ви молодець, — мовив він. — Для багатьох хлопців, навіть років на сорок молодших від вас, така пригода закінчилася б на операційному столі або в морзі.

— Мені допомагав мій ангел-охоронець, — посміхнувся Ральф, згадуючи свій подив, коли зрозумів, що за предмет опинився у нього в кишені куртки.

— Цілком можливо, і все ж на ніч перевірте, чи замкнені ваші двері. Чуєте?

Ральф із посмішкою кивнув. Турботливість Лейдекера розчулила його.

— Обов’язково, а якщо мені ще допоможе й Мак-Ґоверн, усе буде добре.

«До того ж, — подумав він, — я завжди зможу спуститися вниз і перевірити двері ще раз, коли прокинуся. Це буде за дві з половиною години після того, як я засну».

— Усе неодмінно буде добре, — сказав Лейдекер. — Ніхто з моїх співробітників не зрадів, довідавшись, що Діпно знюхався з «Друзями життя», адже він завжди справляв приємне враження. Так би ми і вважали, якби ви не зателефонували того дня, коли Діпно вирішив розім’ятися, використавши свою дружину замість боксерської груші.

Ральф кивнув.

— З іншого боку, ми й раніше стикалися з такими хлопцями, до певної міри їм властивий інстинкт саморуйнування. І цей процес уже почався в Діпно. Він втратив дружину, втратив роботу… Вам про це відомо?

— Так. Мені повідомила Елен.

— Тепер він втрачає своїх більш помірних послідовників. Вони відходять, як бойові винищувачі, що повертаються на базу, тому що в них скінчилося пальне. Тільки не Ед — він піде далі, незважаючи ні на що. Гадаю, йому вдасться утримати деяких зі своїх прихильників до виступу Сьюзен Дей, але після нього, по-моєму, Діпно буде зовсім самотній.

— Вам не спадало на думку, що він планує щось на п’ятницю? Що він може спробувати напасти на Сьюзен Дей?

— Звичайно, — відповів Лейдекер. — Ми обдумуємо таку можливість.

8.

Ральф був щасливий, що цього разу вхідні двері виявилися замкнені. Він утомлено піднявся сходами, які здавалися сьогодні довшими й похмурішими, ніж будь-коли.

У кімнатах, здавалося, було неймовірно тихо, незважаючи на барабанний дріб дощу по даху, а в повітрі немов застиг запах. Ральф підсунув стільця до кухонної шафи, видерся на нього й глянув нагору, немов сподіваючись виявити там ще одного «Охоронця» — справжній балончик, той, який він поклав туди, провівши Елен і її подружку Ґретхен, — у глибині душі він справді очікував саме цього.

Однак на шафі нічого не виявилося, крім зламаної зубочистки, старого запобіжника й товстого шару пилу.

Обережно спустившись на підлогу, Ральф побачив брудні сліди на сидінні, і шматком паперового рушника протер його. Потім, поставивши стілець на місце, пройшов у вітальню. Він довго переводив погляд з дивана на крісло, звідти на старенький телевізор між двома вікнами, що виходять на Гарріс-авеню, а від телевізора — у дальній закуток кімнати. Прийшовши додому вчора, розсерджений на Мак-Ґоверна за незамкнені двері, він прийняв куртку, що висіла на вішалці в тому кутку, за незваного гостя. Не варто викручуватися; він вирішив, що це Ед Діпно здумав відвідати його.

«Але ж я ніколи не вішаю там куртку. Це одна з моїх звичок — сподіваюся, одна з небагатьох, — яка завжди дратувала Керолайн. І якщо вже мені не вдалося позбутися її за життя Керолайн, навряд чи це сталося після її смерті. Ні, це не я повісив куртку».

Ральф перетнув вітальню, порився в кишенях сірої шкіряної куртки й виклав усе, що там було, на телевізор. З лівої кишені він дістав лише гаманець із дріб’язком, зате права — навіть без газового балончика — радше нагадувала бюро знахідок. Там була лимонна цукерка в обгортці; зім’ята рекламка піцерії; батарейка; маленька порожня коробочка, у якій колись був яблучний пиріжок із «Макдональдса»; його абонементна картка з відеосалону Дейва (картка пропала тижнів два тому, Ральф був упевнений, що загубив її); коробка сірників; зім’яті цукеркові