Пасажир - Жан-Крістоф Гранже

Януш примружився, намагаючись відшукати в юрмі тих трьох румунів із фургона. Таж он де вони! Стоять собі курять. Тільки стало їх більше, певне, знайшли своїх краян. Очі в усіх горіли, стріляючи іскрами, наче жаруки цигарок.

— Відчепися! Кажу тобі, відчепися!

Януш обернувся. Якась жінка сварилася з негром у бейсболці. Ненета і Тітус. Мандрьоха вже встигла отямитися і тепер нападала на свого приятеля. Той замахнувся і зацідив їй кулаком. Вона заточилася і спробувала вдарити його здоровою рукою. Довкола них уже позбиралися роззяви. Чутно було регіт і заохочування. Тітус ударив її ще раз. Ненета гепнула додолу, не зумівши утриматися від падіння, бо рука в неї була поламана. Гупання її черепа об асфальт позбавило Януша останніх моральних сил. Він більше не міг терпіти насильства. І куди більше — занепаду. Всі ці покидьки несповна розуму.

Його підштовхнули до дверей у приймальню.

— Прізвище?

— Нарцис, — несамохіть відказав він.

— А далі як?

— Просто Нарцис. Прізвище таке.

— Папери є?

— Нема.

Він відповідав автоматично, наче потрібні слова зберігалися в його голові.

— Дата й місце народження?

Він назвав ту дату, що була у фальшивих паперах на ім’я Матіаса Фрера. І нащось докинув, що народився в Бордо.

Працівник за столом звів на нього очі.

— Новак?

— Еге ж. Допіру приїхав.

Працівник просунув під віконце талон із числами.

— Спершу йди до камери зберігання, здай речі туди. Це ліворуч від входу. Потім у будинок праворуч, напроти душової. Перший поверх. Номер на талоні — це номер твоєї кімнати.

Волоцюга ззаду приязно ляснув його по плечу.

— Там найліпші хлопці, дядьку! Еліта!

Януш пішов до камери для зберігання. Біля дверей юрмилися волоцюги, що здавали свої навантажені лахами візки, смердючі торби і дитячі коляски із залізяччям. Черговий глянув на нього.

— Зброя? Гроші?

— Нема.

— У душ підеш?

— Так.

Черговий ще недовірливіше глянув на нього.

— У сусідньому корпусі.

У проході поміж санітарним корпусом і корпусом «еліти» було тепліше, ніж деінде у дворі, бо з вікон душової бухали хмари гарячої пари. Януш підійшов ще до одного працівника. Йому видали рушника й одноразовий туалетний набір: мило, зубну щітку, бритву.

— Перед душем зайди до гардеробу.

Гардеробом називали кімнату, де зберігалися сухі й чисті речі, складені рівненькими стосами. Певне, подумалося йому, більшість їхніх власників померли. Що може бути ліпше для живого мерця, яким він оце став? Черговий працівник допоміг йому обрати одяг за розміром. Сорочка лісоруба. Добрячі штани садівника. Дідусева камізелька. Чорне пальто. Та головне, пара кросівок — розтоптані конверси, що він ухопив, насилу загледівши, без жалю жбурнувши в куток зашкарублі черевики, які за цілий день геть понамулювали йому ноги.

Потім він перейшов до наступного будинку і від несподіванки завмер на порозі. Наповнене парою приміщення скидалося на турецьку лазню. Червоні двері, білі кахлі на долівці та на стінах. Ліворуч були душові й убиральні, а праворуч — умивальниці.

Мешканці нічліжки й тут насвинячили. У калюжах сечі валялися рулони туалетного паперу. Кахлі були заляпані блювотинням. На стінах були патьоки лайна, що скидалися на якісь непристойні написи. Нічого дивного: контакт із водою викликає розслаблення сфінктерів.

У хмарах пари роздягалися, сварилися, верещали і зойкали волоцюги. Готувалися до тортур водою… За ними наглядали чергові в гумових чоботях.

Міцно притискаючи до себе рушника, мило і новий одяг, Януш подався шукати вільну комірку. Уперше за цілий день сморід, який не давав йому жити, трохи відступив під натиском запаху мийних засобів. Та жаскі видовиська нікуди не поділися. Позбувшись рам’я, яке було напнуте на них, бурлаки наче аж удвічі схудли. Януш побачив, як перед ним постали живі скелети сірого, червоного чи синюшного кольорів, рясно вкриті візерунками синців і саден, якими була поцяткована їхня шкіра.

Жодної вільної комірки. Черговий зупинив його біля умивальниць і звелів роздягнутися. Януш відмовився. Як міг він роздягатися перед усіма, адже на ньому були протиблошині нашийники? Крім того, він остерігався демонструвати своє цілком здорове і вгодоване тіло — сімдесят вісім кілограмів за зросту метр вісімдесят. Його обман відразу ж відкриється. До того ж у нього був ніж і гроші…

Іншим відвідувачам душової допомагали роздягатися працівники притулку, що діяли зі звичною обережністю. У декого вдягачка злазила разом із клаптями шкіри. Багато хто не скидав із себе заношених лахів тижнями, місяцями і роками. Тепер під ними відкривалися страшенні виразки і вавки. Якийсь дідуган помалу скидав шкарпетки, що здиралися зі шкірою. На щиколотках у нього шрамами горіли сліди від гумок, що в’їлися в тіло.

— Гей, ти! Он комірка звільнилася!

Януш рушив туди, та зупинився, почувши галас у хмарах пари. Біля умивальниць стояв на колінах санітар, який підтримував тіло волоцюги, що здавався мертвим. Хлюпаючи чобітьми в калюжах, до нього вже біг другий.

— Треба терміново відправити його до лікарні.

— А що з ним?

Перший показав йому почорнілу від гангрени руку волоцюги.

— Що довше будемо зволікати, то вище доведеться її відчикрижити.

Януш кинувся туди, щоб запропонувати санітарам свою допомогу, та його зупинив голос чергового в душовій.

— То ти йдеш чи ні? Сказали ж тобі, шоста звільнилася.

Він слухняно поплентався, куди йому звеліли, повз каліку, що стояв на милицях під струменями води, повз іще одного, який валявся долі, поки санітар тер його щіткою з довгим держаком.

— Ворушіться, ворушіться! — крикнув черговий, стукаючи у двері. — Ви що, ночувати тут зібралися?

Януш увійшов до комірки і замкнувся. Роздягнувся, сховав гроші, скинув із себе собачі нашийники. Пустив воду і тільки тут став почуватися в теплі й безпеці. Він шалено тер своє тіло і відмивався, не шкодуючи мила. Потім утерся, вбрався в новий одяг і поклав до кишені ножа і гроші. Чистий. Нарешті, слава Богу. Він наче наново народився.

Наступним етапом стала їдальня. Тимчасова споруда у глибині двориська з оббитими пластиком стінами, де поставили десятків зо два столів. Тут панував відносний спокій. Забравши в бурлак запаси пійла, їм не лишили іншого вибору, як тільки напхатися і хутчій заснути, щоб уранці знову напитися.

Праворуч був стіл, де кожному видавали тацю з вечерею. Януш став у довгу чергу. У приміщенні було повно людей і дуже гаряче. До смороду немитих тіл домішувався сморід їдла — густий відразливий чад смаженого сала, що висів у повітрі