Безсоння - Стівен Кінг

Ральф кивнув:

— Саме так усе й відбувається. Останнім часом мені почали снитися саме такі сни. Я щойно згадав бачене уві сні минулої ночі. Розалі — собака, що іноді бродить біля мого будинку, — утекла з диском від фрісбі. Я грав на вулиці зі своїми друзями. Розлютившись, що вона перервала нам гру, я подумки намагався змусити її упустити фрісбі. Знаєте, щось на кшталт телепатичної команди.

Ральф зніяковіло посміхнувся, але Вайзер лише зосереджено кивнув:

— І це допомогло?

— Цього разу ні, — відповів Ральф, — але мені здається, що я проробляв таке в інших сновидіннях. Та тільки я не зовсім упевнений у цьому, тому що більшість своїх снів забуваю майже одразу після пробудження.

— Так відбувається з усіма, — сказав Вайзер. — Мозок ставиться до сновидіння, як до предмета одноразового користування.

— А ви, здається, добряче підковані.

— Мене дуже цікавить проблема інсомнії. Ще студентом коледжу я написав дві дослідницькі роботи про зв’язок між сновидіннями і порушенням циклів сну. — Вайзер глянув на годинник. — У мене саме перерва. Чи не хочете випити чашечку кави й покуштувати яблучного пирога? Неподалік є затишне містечко, а пиріг там просто фантастичний.

— Заманливо, але я віддав би перевагу апельсиновому соку. Я намагаюся якомога рідше пити каву.

— Зрозуміло, але абсолютно даремно, — весело мовив Вайзер. — Ваша проблема, Ральфе, зовсім не в кофеїні.

— Може, й так… Але в чому ж тоді? — До цього моменту Ральфові вдавалося стримуватися, однак тепер у його схвильованому голосі звучало страждання.

Вайзер, доброзичливо глянувши на Ральфа, поплескав його по плечу.

— Ось про це, — сказав він, — ми й поговоримо. Ходімо.

Розділ п’ятий

1.

— Погляньте на проблему інакше, — порекомендував Вайзер через п’ять хвилин, коли вони сиділи в сучасному барі. Ральфові, який звик до старомодного кафе — затишні меблі, приглушений блиск мідних ручок, запахи смаженого з кухні, — це місце здалося занадто абстракціоністським і тіснуватим, але пиріг виявився справді чудовим, і хоча кава була далекою від стандартів Луїзи Чесс — Луїза варила каву найкраще в світі, — вона все ж була гарячою і міцною.

— І як же мені на неї поглянути? — запитав Ральф.

— Є речі, яких завжди прагнуло людство. Не всієї тієї нісенітниці, яка потрапляє у підручники історії, — я кажу про основні речі. Дах, щоб сховатися від дощу. Смачна їжа й випивка. Насичене сексуальне життя. Здорові нирки. Але, можливо, найголовніше те, чого не вистачає вам, друже. Тому що у світі справді немає нічого, що можна було б порівняти зі здоровим сном, адже так?

— Ви абсолютно праві, — погодився Ральф.

Вайзер кивнув:

— Сон — це бажаний рятівник і лікар стражденного людства. Шекспір називав його ниткою, що відновлює порваний зв’язок часів. Наполеон величав сон благословенням ночі, а Вінстон Черчілль — найзнаменитіша людина двадцятого сторіччя, яка страждала безсонням, — стверджував, що це єдине полегшення, яке могло б вивести його із глибокої депресії. Усі ці цитати я використав у своїх роботах, але суть зводиться до одного: ніщо в світі не може зрівнятися із благодаттю нічного сну.

— Вас теж мучила подібна проблема, чи не так? — несподівано запитав Ральф. — І саме тому ви… Ну… Взяли мене під своє крило?

Джо Вайзер посміхнувся:

— Виходить, з боку це виглядає так?

— Гадаю, так.

— Що ж, вважайте як хочете. Так, я періодично страждаю безсонням з тринадцяти років. Саме тому я написав не одну дослідницьку роботу, а цілих дві.

— А як тепер?

Вайзер знизав плечима:

— Цей рік виявився не такий уже й поганий. Не найкращий, але цілком стерпний. Коли мені було двадцять, тоді років зо два ця проблеми стояла дуже гостро — я лягав у ліжко о десятій, товкся в ньому до четвертої, прокидався о сьомій і кожен день проживав з відчуттям того, що я невдатний гравець у чиємусь нічному кошмарі.

Це почуття було настільки знайоме Ральфу, що по його руках і спині пробігли мурашки.

— А зараз я доходжу до найголовнішого, Ральфе, так що слухайте.

— Слухаю уважно.

— Справа в тому, що, незважаючи на гівняне самопочуття, ви як і раніше практично здорові.. Сон не створений рівноцінним: є гарний сон, а є поганий і, що, може, навіть важливіше, — усвідомленість сновидінь означає гарний сон. Саме тому в цей момент геть неправильним для вас буде вдатися до снотворного. Я знайомий із Літчфілдом. Він доволі незлецький хлопець, але так полюбляє виписувати рецепти…

— Чудово сказано, — мовив Ральф, згадуючи Керолайн.

— Якщо ви розповісте Літчфілду все те, що розповіли мені по дорозі сюди, він пропише вам бензодіазепіни — можливо, далмейн або ресторил, а може, галціон або валіум. Ви будете спати, але розплата все ж настане. Організм звикає до транквілізаторів бензодіазепінового ряду, а крім того, вони погано впливають на дихальну систему, але що і ще гірше для таких людей, як ви або я, вони значно знижують тривалість нормального сну зі сновидіннями… До речі, як вам пиріг? Ви ж його навіть не покуштували.

Ральф відкусив великий шматок і проковтнув, не відчуваючи смаку.

— Чудовий, — сказав він. — А тепер поясніть мені, чому такі необхідні сновидіння, щоб сон можна було вважати нормальним?

— Якби я це знав, я давно закинув би свою таблеткову справу і став би гуру сну. — Вайзер доїв свій пиріг і тепер подушечкою вказівного пальця підбирав великі крихти з тарілки. — В уяві більшості людей ШРО-сон[16] і сон зі сновидіннями — синоніми, але ніхто насправді не знає, яким чином пов’язані рухи очей у сплячих зі сновидіннями, які їх навідують. Несхоже, щоб рухи очей означали «бачення» або «спостереження», тому що дослідники сну фіксували подібні рухи навіть у випадках, якщо люди, які були об’єктами досліджень, пізніше бачили сновидіння цілком статичні — наприклад, такі, у яких тільки велися бесіди. Аналогічно — ніхто не знає, чому існує певний зв’язок між усвідомленими, послідовними сновидіннями й загальним психічним здоров’ям: що більше подібних снів бачить людина, то вона здоровіша, і навпаки. Точнісінько як на вагах.

— Психічне здоров’я — доволі загальна фраза, — скептично зауважив Ральф.

— Так. — Вайзер посміхнувся. — Щось на кшталт поміченого мною нещодавно гасла на бампері автомобіля: «ДАЙ МЕНІ ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я, БО ВБ’Ю». Хай там як, а ми говоримо про основні, відомі кожному компоненти — здатність до пізнання, індукції й дедукції, здатність до спілкування, пам’ять…

— Пам’ять у мене почала погіршуватися, — перебив