Безсоння - Стівен Кінг

— Одначе тепер страждаєте ви. Уже… Скільки ж? — Вайзер швидко підрахував на пальцях. — Майже півроку.

Несподівано Ральфа зацікавили пальці фармацевта.

Жодних протуберанців цього разу, але кожна подушечка була немов обкутана яскраво-сріблистим серпанком, наче пальці огорнули в прозору блискучу фольгу.

Він знову подумав про Керолайн і про ті фантоми запахів, на які вона часто скаржилася в останню осінь — запах часнику, нечистот, підгорілого м’яса.

Можливо, те, що відбувалося з ним, було чоловічою альтернативою: у нього симптомом пухлини головного мозку став не головний біль, а безсоння. «Самодіагностика — забавка для дурнів, Ральфе, чому б тобі не перестати?»

Ральф рішуче перевів погляд на приємне обличчя Вайзера.

Ніякого сріблистого серпанку; навіть натяку на серпанок. Ральф був майже певен у цьому.

— Правильно, — підтвердив він. — Скоро півроку. Але здається, що набагато довше.

— Чи є які-небудь повторювані дії? Зазвичай так буває. Чи довго ви лежите в ліжку, перш ніж заснути, чи…

— Справа в тому, що я прокидаюся занадто рано. У мене синдром порушення фаз дельта-сну.

Брови Вайзера поповзли вгору.

— Та ви, як я бачу, прочитали кілька книг із цієї проблеми, правда? — Якби щось подібне зауважив доктор Літчфілд, Ральф угледів би в цьому поблажливість. Однак у тоні Джо Вайзера пролунала не полегкість, а непідробне замилування.

— Я прочитав усе, що є на цю тему в бібліотеці, щоправда, не так вже й багато. — Помовчавши, Ральф додав: — Але мені це анітрохи не допомогло.

— Що ж, дозвольте поділитися тим, що відомо мені, а ви зупиняйте мене, коли я буду вторгатися на вже досліджену вами територію. До речі, як звуть вашого лікаря?

— Літчфілд.

— Так. І звичайно ви купуєте ліки… Де? В «Піплз драґ» чи в «Рексоллі»?

— У «Рексоллі».

— Я так розумію, що сьогодні ви вирішили це зробити інкогніто.

Ральф почервонів… Потім посміхнувся:

— Щось на кшталт цього.

— Так. Немає необхідності уточнювати, чи були ви в Літчфілда з приводу вашої проблеми, правда? Якби ви його відвідали, не було б необхідності досліджувати цей чудовий світ патентованого зілля.

— A-а, тепер зрозуміло, куди я потрапив. Патентовані зілля?

— Називайте це так — я б із більшим задоволенням торгував цією дурнею, роз’їжджаючи у великому червоному фургоні на величезних кумедних жовтих колесах.

Ральф розсміявся, і яскраво-сріблиста хмара навколо білого халата Джо Вайзера вибухнула, коли той теж розсміявся.

— Це єдиний вид торгівлі, до якого в мене схильність, — мовив Вайзер, ледь посміхнувшись. — Із собою я возив би красуню, що виконує хвилюючий східний танець у бюстгальтері з блискітками і шальварах, як у наложниць із гарему… Назвемо її маленькою єгиптянкою, як у старій пісні Костера… Вона стала б своєрідним аперитивом. Крім неї, я запросив би когось, хто вміє грати на банджо. Знаю із власного досвіду, що ніщо так не налаштовує людей на покупки, як гра на банджо.

Вайзер, задоволено оглянувши полиці з ліками, знову подивився на Ральфа.

— Для людини, що страждає синдромом порушення фаз дельта-сну, як у вашому випадку, Ральфе, всі ці препарати марні. Можливо, зарадити могла б порція спиртного або інші подібні речі, але, дивлячись на вас, я можу сказати, що все це ви вже випробували.

— Звичайно.

— Як і дюжину інших домашніх, перевірених часом засобів.

Ральф знову розсміявся. Йому починав подобатися цей хлопець.

— Випробуйте ще дюжини чотири, Ральфе, і ви відправитеся на цвинтар.

— Та ви, я бачу, жартівник.

— Що ж, для початку ризикну порадити вам це. — Вайзер показав на стосик блакитних коробочок. — Це антигістамінний препарат, який зазвичай застосовують при алергійних захворюваннях. У вашому випадку використається їхній побічний ефект — антигістаміни спричиняють сонливість. Прочитайте все про комтрекс або венадрил, і ви дізнаєтеся, що їх не можна приймати, якщо збираєшся сідати за кермо або займатися діями, що вимагають швидкої реакції. Людям, які страждають безсонням час від часу, цілком допомагає сомінекс. Він ніби підсилює в них гальмові процеси. Але вам усі ці препарати не допоможуть принаймні тому, що ваша проблема полягає не в тому, щоб заснути, а в тому, щоб продовжувати спати, правильно?

— Абсолютно.

— Можна поставити вам делікатне запитання?

— Звичайно.

— У вас виникали проблеми з доктором Літчфілдом щодо всього цього? Можливо, ви сумніваєтеся в його здатності зрозуміти, наскільки серйозно турбує вас безсоння?

— Так, — відповів Ральф. — Ви вважаєте, що мені все-таки варто проконсультуватися з ним? Спробувати пояснити йому все так, щоб він зрозумів? — На це питання Вайзер, звичайно, відповість ствердно, і Ральф нарешті піде на прийом до лікаря. І це, звичайно, буде — повинен бути — Літчфілд. Нерозумно міняти лікаря в такому віці.

«Чи зможеш ти розповісти докторові Літчфілду, що ти дещо бачиш? Чи зможеш ти розповісти йому про блакитні протуберанці, що струменіють із пальців Луїзи Чесс? Про відбитки слідів, що залишаються за нею на асфальті? Про сріблисте сяйво, що огортає пальці Джо Вайзера? Невже ти справді збираєшся оповідати про все це Літчфілду? А якщо ні, якщо ти не можеш, то навіщо зустрічатися з ним, незалежно від того, що порадить тобі цей хлопець?»

Однак Вайзер здивував Ральфа, повівши розмову абсолютно в інший бік.

— А сни вам як і раніше сняться?

— Так. Часто й багато, зважаючи на те, що сплю я всього години три.

— Це послідовні сновидіння — сни, що складаються із цілком зрозумілих і сприйнятних подій і чимсь нагадують оповідання, неважливо, наскільки вигадливе, — чи просто калейдоскоп образів?

Ральф пригадав, що снилося йому минулої ночі. Він, Елен Діпно й Білл Мак-Ґоверн грали у фрісбі просто посередині Гарріс-авеню. Елен була у важких черевиках, Мак-Ґоверн — у светрі із зображенням пляшки горілки. «АБСОЛЮТНО НАЙКРАЩА» — стверджував напис на светрі. Диск фрісбі був яскраво-червоним із флюоресцентними зеленими смугами. Раптом з’явилася Розалі, собака. Вицвіла блакитна хустка, якою хтось обв’язав її шию, підстрибувала, поки та бігла до них. Розалі стрибнула, схопила фрісбі й кинулася навтьоки, затиснувши диск у зубах. Ральф хотів погнатися за собакою, але Мак-Ґоверн сказав: «Заспокойся, Ральфе, ми закупили цілу партію на Різдво». Ральф повернувся до Білла, збираючись сказати, що до Різдва ще три місяці, й запитати, що ж їм робити, якщо захочеться пограти у фрісбі до цього часу, але перш ніж Ральф запитав, сон або скінчився, або перейшов у щось менш яскраве, що могло б запам’ятатися.

— Якщо я правильно зрозумів сказане вами, — відповів Ральф, — то мені сняться зв’язні, послідовні сни.

— Чудово. Мені б також хотілося дізнатися, чи усвідомлене це сновидіння? Усвідомлені відповідають двом