Безсоння - Стівен Кінг
Урочистість, з якою Сью вручала йому своє придбання (і золотий ланцюжок, на який дівчина повісила амулет), свідчила про те, що їй це коштувало чималих грошей. Після події з Елен молоденька продавщиця відчувала щось на кшталт побожного трепету перед Ральфом. Від цього він почувався ніяково. Ральф знав, як цього позбутись, але наразі вирішив за краще носити амулет так, щоб Сью могла бачити його обриси під сорочкою. Проте краще спати від цього Ральф не став.
І коли, допитавши Ральфа як свідка у справі Діпно, детектив Лейдекер відкинувся на спинку стільця, зчепивши руки на потилиці, й сказав, що дізнався про його безсоння від Мак-Ґоверна, — він не помилився в найкращих намірах інспектора. Лейдекер підсунувся ближче, зіпершись долонями на купу паперів, під якими ховалася поверхня столу, і глибокодумно подивився на нього.
— Стільниковий мед, — мовив інспектор. Тон його — і це було доволі кумедно — нагадав Мак-Ґоверна, коли той припустив, що віскі вирішить його проблему; та й відповідь Ральфа була дослівно така ж:
— Даруйте?..
— Мій дідусь присягався, що це допомагає, — пояснив Лейдекер. — Невеликий шматочок стільникового меду перед самим сном. Висмоктати мед зі стільників, трохи пожувати віск, як жувальну гумку, а тоді виплюнути. Бджоли виділяють щось на кшталт природного седативного заспокійливого засобу, виробляючи мед. Це допомагає.
— Ви не жартуєте? — запитав Ральф, вважаючи все це цілковитою нісенітницею і в той же час вірячи кожному слову. — І як ви гадаєте, де можна роздобути стільниковий мед?
— У магазині здорової їжі. Спробуйте. За тиждень ви вже забудете про проблеми зі сном.
Від нового експерименту Ральф отримав величезну насолоду — стільниковий мед виявився настільки поживним і смачним, що, здавалося, проникав у кожну клітинку його тіла, — але після першої дози Ральф прокинувся о 3.10, після другої — о 3.08, а після третьої — взагалі о 3.07.
Коли шматок меду, який він купив, закінчився, Ральф пішов до магазину по нову порцію. Можливо, його ефективність як снодійного дорівнювала нулю, однак було дуже смачно; жаль, що Ральф не відкрив цього раніше.
Він поекспериментував і з гарячими ваннами для ніг. Луїза принесла йому виписану за каталогом мазь «Розтирання на всі випадки життя», яку слід було втирати навколо шиї, у результаті чого знімалися артритні болі, до того ж вона позитивно впливала на сон (нічого схожого Ральф не відчув, напевно, тому, що артрит у нього був ще не настільки виражений).
А після випадкової зустрічі з Тріґером Вашоном Ральф випробував на собі дію настоянки ромашки.
— Настоянка ромашки — просто диво, — казав Тріґ. — Ти будеш спати без задніх ніг, Ральфе.
Так воно й було… До 2.58.
У тому й річ.
Ось такі народні методи й гомеопатичні засоби випробував на собі Ральф. Він відмовився лише від мультивітамінів, які коштували більше, ніж Ральф міг собі дозволити на скромну пенсію; не спробував позу йоги під назвою «мрійник» (судячи з того, як листоноша Піт описав цю позу, вона видавалася чудовим способом поспостерігати за власним гемороєм); не ризикнув він і з марихуаною. Останній засіб Ральф довго обмірковував, врешті вирішив, що це, радше, незаконна версія віскі, стільникового меду й ромашкового настою. Крім того, якщо Мак-Ґоверн здогадається, що Ральф уживає наркотики, він не захоче слухати жодних пояснень.
А під час усіх експериментів внутрішній голос усе допитувався, чи справді Ральф збирається випробувати дію висушених жаб’ячих лапок і зміїної шкіри перед тим, як облишить усю цю дурню і звернеться до лікаря. У цьому запитанні чувся не осуд, а радше цікавість. Ральфові й самому було не менш цікаво.
Десятого вересня, у день, коли відбулася перша демонстрація прихильників «Друзів життя» біля Центру допомоги жінкам, Ральф вирішив, що йому варто купити яке-небудь снодійне в аптеці… Але тільки не в «Рексоллі», де він одержував ліки для Керолайн. Ральфові не хотілося, щоб Пол Дарґин, аптекар, довідався, що він купує снодійне.
Можливо, це було нерозумно, але Ральф нічого не міг із собою вдіяти. А ось в «Райт-Ейд» — аптеці навпроти Строуфорд-парку — він не був жодного разу, тому й вирішив зайти саме туди. Якщо ж не допоможе й фармацевтична версія знахарського зілля, тоді він справді звернеться до лікаря.
«Невже, Ральфе? Ти справді збираєшся це зробити?»
— Саме так, — вимовив він уголос, повільно йдучи по Гарріс-авеню під яскравим вересневим сонцем. — Чорт мене забирай, якщо й далі буду затягувати з цим.
«Кого ти хочеш обдурити, Ральфе?» — скептично поцікавився внутрішній голос.
Біля парку він побачив Білла Мак-Ґоверна і Луїзу Чесс — збоку їхня розмова здавалася дружньою балачкою. Однак Ральфові не сподобалося те, наскільки полярними були вирази на їхніх обличчях: запальна цікавість в очах Мак-Ґоверна і занепокоєння впереміж зі стражданням, в очах Луїзи.
— Ти чув про те, що сталося біля лікарні? — збуджено запитала Луїза, коли Ральф підійшов до них.
— Зовсім не біля лікарні й зовсім не сталося, — роздратовано промовив Мак-Ґоверн. — Була демонстрація, принаймні так вони її називають, і було це біля Центру допомоги жінкам, який за лікарнею. Багатьох забрала поліція — дюжини дві, не менше. Утім ще ніхто нічого толком не знає.
— І серед них був Ед Діпно! — випалила Луїза, при цьому Мак-Ґоверн обурено зиркнув на неї. Очевидно, він вважав, що сам мусив повідомити про це.
— Ед? — запитав ошелешений Ральф. — Але ж Ед зараз у Фреш-Гарборі!
— Помиляєшся, — відповів Мак-Ґоверн. Через трохи пом’ятий м’який коричневий капелюх, який Білл надяг сьогодні, він мав франтівський вигляд, наче грав журналіста в кримінальній драмі сорокових років. Цікаво, подумав Ральф, панама таки загубилася чи просто чекає наступного літа?
— Сьогодні Ед знову втрапив до нашої настільки мальовничої міської в’язниці.
— А що саме сталося?
Але ніхто не знав подробиць. Наразі все радше скидалося на чутку, що ширилася, як епідемія грипу, чутку, особливо цікаву для жителів саме цієї частини Деррі, тому що знову спливло ім’я Еда Діпно. Як повідомила Луїзі Марі Коллен, демонстранти жбурляли каміння, саме тому їх і заарештували. А Стен Еберлі поділився з Мак-Ґоверном — незадовго до того, як той зустрів Луїзу, — чуткою про те,
