Аптекар - Стефані Маєр

Він поглянув у зазначеному напрямку, як вона здогадалася, з острахом шукаючи очима вимикач.

— Послухай-но, усе, що може тебе вбити, спочатку вб’є мене, — зауважила вона.

Простогнавши, він відвернувся і натиснув кнопку живлення.

Кімнату залляло світло.

Несподівано намет уже не мав такого загрозливого вигляду. З огляду на все медичне начиння, він міг би скидатися на медичний намет у зоні військового конфлікту. Якщо не зважати на знаряддя для тортур на таці, звісно. Вона бачила, що він зараз дивиться саме на нього.

— Приладдя, — пояснила вона.

Вона знову відчула на собі той пильний погляд. Він зиркнув на Деніела, який лежав на столі голий та, безперечно, недоторканий. Його увагу знову привернула вона.

— Що це за світло миготить? — спитав вимогливим тоном, показуючи на маленьку чорну коробку з клавіатурою.

— Вона повідомляє мені, що двері не захищені, — легко збрехала вона.

Насправді ж коробка ні до чого не була підключена. Це був просто чудовий маневр, що відвертав увагу від справжньої пастки.

Він кивнув, повіривши, а потім нахилився, щоб поглянути в її комп’ютер. Ані відкритих документів, ані файлів на робочому столі. На шпалерах лише бляклі геометричні мотиви, дрібні білі квадратики на трохи темнішому сірому тлі.

— Де ключі? — він кивнув головою у бік Деніела.

— Примотані внизу стільниці.

Він ніби знову крізь протигаз не зводив з неї очей.

Вона прагнула мати спокійний і покірний вигляд. — Візьми зі столу, візьми, візьми, — молилась вона тихо.

Він ударив ногою по її стільцю, перекинувши його.

Вона утримувала шию рівно, падаючи, коли її ліва рука та стегно забились об підлогу так, що будуть синці. Їй ледве вдалося втримати голову, щоб знову не вдаритись об бетонну підлогу. Вона не виключала, що в неї вже є струс, а просто зараз було потрібно, щоб її мозок працював.

Він, схопивши стілець за спинку, рвучко поставив його рівно. У правій руці він тримав ключі.

— Не було потреби, — мовила вона.

— Ейнштейне, пильнуй!

І знову рикання в обличчя, і знову тече слина їй на груди.

Розвернувшись, Бетмен стрімко відімкнув на Деніелові пута.

— Що в крапельницях?

— Угорі фізрозчин, унизу — поживні речовини.

— Та невже, — пролунало саркастично у відповідь. — А що трапиться, якщо я витягну трубки?

— Прокинувшись, він захоче пити. Але не бери воду у пляшках ліворуч у холодильнику, що ззовні біля намету. Пляшки отруєні.

Він повернувся, стягнувши з голови протигаз разом із бейсболкою, тож вона краще могла його розгледіти.

Таааааааааак!

Вона не показала свого полегшення, коли він кинув протигаз на підлогу.

— Ти змінила тактику, — гірко кивнув він, проводячи вільною рукою по короткому вогкому волоссі, — чи насправді отруєні пляшки ті, що праворуч?

Вона спокійно відповіла:

— Я гадала, що це хтось інший, а не ти.

А потім вона по-справжньому на нього подивилась.

І не змогла приховати своїх почуттів. Усі її теорії знову закружляли, і купа шматочків раптом стали на свої місця.

Він усміхнувся, зрозумівши, що вона побачила.

Як же багато підказок вона проґавила.

Світлини, на яких Деніел і водночас не Деніел.

Пробіли в розповіді про Деніела, що міститься в течці, фото, яких бракує.

Час, дати, дати народження — найдрібніші зміни, які треба зробити, аби щось приховати.

І дивне небажання Деніела вірити в те, що бачить, коли він дивився на ті знімки.

Боротьба в ньому, щоб лишатися вірним.

І ці довжелезні пальці.

— Інший Деніел, — прошепотіла вона.

Усмішка зникла.

— Га?

Видихнувши, вона закотила очі — не втрималась.

Надто вже скидалось на одну з мильних опер, які полюбляла її мама. Вона згадала, як засмучувалась кожними вихідними, проведеними разом із матір’ю, коли всі пообіддя було змарновано на неймовірно неправдоподібні драми з повільним сюжетом. Там теж були близнюки. Завжди там були близнюки.

Власне, Бетмен не надто скидався на Деніела так, як би були подібні ідентичні близнюки. У Деніела риси були витончені, добра зовнішність. А у Бетмена гострокутні риси, завжди напружений вираз обличчя. Його карі очі здавались темнішими, можливо, просто через те, що брови були насуплені й кидали тінь на очі. Волосся було такого самого кольору і теж кучеряве, але коротко підстрижене, як зазвичай буває у спецагентів. З огляду на те, що шия у нього товща, Бетмен мав тіло, натреноване радше у спортзалі, на відміну від спортивної статури Деніела. Утім, не через кремезний верх, бо тоді б його не сплутали з братом на фото. Просто натренований, рельєфніший.

— Кевін Біч, — мовила вона прісним тоном. — Ти живий.

Він сів на край столу. Поки його роздивлялась, вона й на мить не спинила очей на комп’ютерному годиннику просто біля його ліктя.

— А кого ж ти сподівалась?

— Власне, було кілька варіантів. І в усіх випадках вони б прагнули, щоб і я, і твій брат померли, — вона похитала головою. — Повірити не можу, що на таке клюнула.

— На що?

— Деніел ніколи навіть не бачив де ла Фуентеса, адже так? Це завжди був ти.

Його обличчя, що почало розслаблятись, раптом знову набуло настороженого вигляду.

— Що?

Вона кивнула на фото, розсипані по підлозі. Він ніби вперше їх помітив. Нахилився, щоб розгледіти одне, потім перегнувся, щоб схопити. І те, що під нею, і те, що поруч.

— Звідки це в тебе?

— Дякуй маленькому відділу, що працює на американський уряд, — цілком не офіційно. Я колись на них працювала. Вони попросили мене попрацювати як фрилансера…

Його обличчя зсудомилось від люті.

— Це ж цілком таємно! Ти навіть уявити не можеш, до чого я маю допуск.

Знову заговоривши просто їй в обличчя, він схопив її за грудки й підняв разом зі стільцем на кілька сантиметрів від землі.

— Ти хто така?

Вона зберігала спокій.

— Я розповім тобі все, що знаю. Мене розіграли, та мені не так весело, як тобі.

Він поставив її додолу. Вона хотіла подумки полічити, щоб позначити час, але боялась, що він помітить її неуважність. Він став, височіючи над нею і схрестивши руки.

— Як тебе звати?

Вона заговорила настільки повільно, наскільки, на її думку, була спроможна.

— Колись мене звали Джуліана Фортіс, але зараз на це ім’я видано свідоцтво про смерть.

Вона спостерігала за його виразом обличчя, щоб збагнути, чи значить щось для нього почуте. Нічого, виходячи з того, що вона бачить.

— Я працювала під орудою відділу — додаткової назви він не має. Офіційно його не існує. Вони співпрацювали з ЦРУ та деякими іншими програмами для здійснення спецоперацій. Фахівець із проведення допитів.

Він знову сів на край столу.

— Три роки тому хтось