Аптекар - Стефані Маєр
Десь не зовсім поруч із корівником, але ближче, ніж їй би хотілось, почувся сильний удар.
Вона щільно надягнула на нього протигаз, потім надягнула свій і вкрутила патрон. Це вже не тренування. Зиркнувши на комп’ютер, вона помітила, що має безмаль десять хвилин. Вона не була упевнена, що цього вдосталь, тому клацнула клавішу пробілу. Натиснула на кнопку на маленькій чорній коробці, і світло збоку почало швидко миготіти. Майже рефлекторно вона знову вкрила Деніела ковдрою.
Вона вимкнула світло, і тепер кімната освітлювалась лише білим світлом, що блимало з монітора комп’ютера, а потім вийшла з намету. Усередині корівника — суцільна темрява. Вона, випроставши руки уперед, почала шукати навпомацки, допоки не знайшла сумку біля розкладачки і завдяки багаторічним тренуванням наосліп надягла всі свої легкодоступні обладунки. Запхнула пістолет спереду за пасок. Узявши шприц із сумки, встромила голку собі у стегно й натиснула на поршень. Напоготові, як тільки була спроможна, вона заповзла у віддалений куток у наметі й сховалася там, де знала, що покажеться найлегша тінь, якщо хтось підійде з ліхтарем. Видобувши пістолет, зняла його із запобіжника й схопила обіруч. Приклавши вухо до шва на наметі, прислухалась, чекаючи, поки хтось розчинить двері чи вікно у корівник і помре.
Поки вона чекала кілька безкінечних секунд, її мозок продовжував жваво аналізувати.
Це за нею не спецпризначенців прислали. Жодна будь-яка годяща група захоплення чи група з ліквідації не сповістила б про свою появу, з’являючись на гучному літаку. Існують-бо кращі способи, тихіші. А якщо по неї прислали численну групу у стилі «спецпризначенців», не скликаючи брифінгу, а просто прокрадаючись глупої ночі, вони б явились на гвинтокрилі. Літачок, за шумом, видавався дуже маленьким — на три місця чи, можливо, на два.
А якщо за нею, як раніше, прийшов самотній найманий убивця, то що він собі думав? Навіщо видавати себе? На галасливий літачок наважуються ті, у кого бракує ресурсів, але є неабиякий поспіх, ті, для кого час набагато важливіший за таємничість.
Хто це? Не де ла Фуентес.
Передовсім, маленький гвинтовий літачок не скидається на почерк наркобарона.
Вона уявила, що якби тут був де ла Фуентес, то вже б приїхала армія чорних позашляховиків та ватага покидьків з кулеметами.
По-друге, у неї в такому випадку добре спрацьовувала інтуїція. Ні, вона зовсім не детектор брехні. Адже добрі брехуни, професійні брехуни, спроможні обдурити будь-кого, чи то людину, чи то машину. Її робота ніколи не полягала в тому, аби вгадувати правду в очах суб’єктів чи в заплутаних суперечностях. Її завдання полягало в тому, щоб зламати людину, допоки не лишалось нічого, окрім слухняної плоті та розповіді. Вона була найкращою у своїй справі не тому, що вміла відділяти правду від облуди; вона була найкращою, бо наділена природним відчуттям здібностей людського тіла й створювала дива в мензурці. Вона точно знала, що може витерпіти тіло і як підштовхнути його до цієї межі.
Отже, інтуїція не була її коником, і вона не могла пригадати, коли востаннє так почувалась.
Вона вірила, що Деніел каже правду. Саме тому процедури над Деніелом так її тривожили — адже він не обманював. Де ла Фуентес за ним не прийде. Ніхто по Деніела не прийде, бо він був не більше ніж тим, ким називався, — вчителем англійської мови, історії, тренером з волейболу. Хай хоч хто це прийшов, вони прийшли по неї.
А чому тепер? Хіба відділ вистежував її цілий день і тільки тепер знайшов? Чи це їхня спроба врятувати Деніелові життя, бо вони запізно збагнули, що він не той, хто потрібен?
Дзуськи. Вони б знали це ще до того, як підставили. Для них було доступно забагато інформації, щоб отак на це попастися. Тека не була цілком вигаданою, але її підтасували. Вони справді хотіли, щоб вона викрала не ту людину.
На мить на неї накотилася нудота. Вона катувала невинну людину. Вона хутко відігнала цю думку. Згодом буде час жалкувати, якщо зараз вона не помре.
І знову вигулькнули стовпчики. Витончена пастка, а не справжня криза.
Незважаючи на те, що вона гадала, що історія про де ла Фуентеса правдива, вона більше не вірила, що все так нагально, як їй сказано. Час — найпростіша дрібна поправка, яку слід зробити у файлі; нагальний крайній строк — ось перекручений факт. І знову ставки впали — рятувати слід тільки її життя. І Деніелове, якщо вона у змозі.
Вона спробувала струснути думки — скидалось на знамення те, що її ставки певним чином подвоїлись. Зайвий тягар їй не потрібен.
Можливо, хтось інший — блискуче хлоп’я, що нічого не підозрює, яке зараз зайняло її місце у відділі, — зараз опрацьовує справжню терористичну загрозу. Можливо, вони вже не вірили у її здатність добути те, що їм потрібно. Але навіщо тоді взагалі її залучати? Можливо, терорист загинув, тож вони потребували когось, на кого можна все повісити. Можливо, вони знали про цього химеру-двійника вже давно й тримали його в запасі. Нехай Аптекар змусить кого-небудь зізнатись у чому-небудь і змиритись з неприємною ситуацією?
Це б пояснило появу гостя.
Мабуть, уже близько п’ятої ранку. Можливо, це просто фермер, який рано встає й знає місцевість так добре, що легко пролетить без радара через купу високих дерев глупої ночі, потім насолоджуючись крутою аварійною посадкою задля дози адреналіну…
Вона чула, як Деніел уривчасто дихає через протигазовий фільтр. Вона сумнівалась, чи правильно вчинила, приспавши його. Він просто був такий… незахищений. Безпорадний. Відділ уже показав, як сильно вони турбуються про добробут Деніела Біча. А вона залишила його зв’язаного та беззахисного посеред кімнати, як рибку в банці, як легку здобич. Вона винна йому більше, ніж це. Але її першою реакцією було прагнення його нейтралізувати. Вона знала, що звільняти його небезпечно. Певна річ, він би напав на неї, спробувавши помститись. А коли йдеться про грубу силу, у нього була б перевага. А вона не хоче ані отруїти його, ані застрелити. Принаймні так його смерть буде не на її руках.
Але вона досі почувалась винною, його вразлива присутність глибоко в душі турбувала її, немов наждачний папір треться об бавовну, забираючи з її рук нитки зосередження.
Запізно змінювати рішення.
Вона почула слабкий звук, що свідчив про рух надворі. Корівник оточений кущами з густим листям, що шелестить. Хтось зараз там ховається, спостерігаючи за вікнами. А що як він щойно відвів душу з пістолета, обстрілявши одну зі стін корівника? Він,
