Аптекар - Стефані Маєр

Чи слід їй опустити стіл та стягнути Деніела з нього на випадок, якщо намет зрешетили кулями? Вона добре змастила оливою спружинене дно, але геть не впевнена, що воно не скрипітиме.

Прослизнувши до столу, вона покрутила за руків’я і опустила стіл так швидко, як тільки спромоглась. Він дійсно тихо й високо заскрипів, але, на її думку, за межами корівника цього було не розчути, надто крізь обшивку з пінопласту. Вона стрімко побігла назад у куток і принишкла, прислухаючись.

Знову зашелестіло листя. Під іншим вікном, на іншому боці корівника. Влаштована нею пастка не кидалась у вічі, але не була непомітною. На щастя, він шукав ціль лише всередині. Чи спочатку ходив до будинку? А чому не зайшов усередину?

Шум під іншим вікном.

Просто відчини, — мовила вона сама до себе. — Просто влізь усередину.

Один звук був для неї незрозумілим — шипіння, яке почулось після ляскотіння нагорі. Бабах, бабах, бабах так голосно, що, здавалося, задрижав корівник. Спершу вона гадала, що то маленькі заряди вибухівки, тож машинально скорчилась у захисну позу, але за мить збагнула, що вони не настільки голосні, просто здавалися голосними на тлі тиші, що панувала до цього. Не чутно було, щоб щось зламалось, — ані розбитого скла, ані металу, що репається. Чи було такого відлуння достатньо, аби розірвати комунікації навколо вікон чи дверей? Вона так не думала.

А потім вона збагнула, що бахкання просувається вгору, як і те, що воно спинилось прямо над нею.

Сильний поштовх — і він опускався зі стелі.

Вона за мить скочила на рівні ноги, краєм ока спостерігаючи за швом на наметі. Досі було занадто темно, аби щось розгледіти. Над нею — скрегіт зварювальної лампи. У чужинця теж така є.

Усі її застережні заходи руйнувались. Вона знову озирнулась на Деніела. Він у протигазі. З ним усе буде гаразд. Потім вона помчала у простору частину корівника, низько пригнувшись і випроставши руки, щоб намацувати предмети дорогою перед собою, і якомога швидше подалась на слабке місячне світло, що просотувалось крізь найближче вікно. Треба було обминути доїльні станки, але їй здалось, що вона запам’ятала більш вільний шлях. Вона вилетіла на простору ділянку між наметом та станками, майже біжучи, намацала однією рукою доїльний апарат. Ухилившись від нього, вона потяглась до вікна…

Щось страшенно тверде та важке жбурнуло її на землю долілиць, збивши дихання й притискаючи до підлоги. Пістолет відлетів у пітьму. Вона дзвінко вдарилась головою об бетон. В очах замиготіли яскраві зірочки.

Хтось схопив її за зап’ястки й закрутив руки за спиною, потім підтягнув їх угору так, що вона відчула, як її плечі ось-ось повискакують із суглобів. Нова поза спровокувала видих, замість якого з її грудей вирвався стогін. Вона швидко великими пальцями повернула каблучки на лівій та правій руці, виставивши шипи.

— Що це? — спитав чоловічий голос просто над нею — зі звичайним американським акцентом. Він тепер схопив її так, щоб тримати обидва її зап’ястки в одній руці. А іншою рукою стягнув з неї протигаз. — Отже, може, і не підривник-камікадзе, — мовив замислено. — Ну ж бо вгадаю: ті дроти під напругою не підключені, хіба ні?

Вона звивалась під ним, викручуючи зап’ястки і намагаючись торкнутись каблучками його шкіри.

— Припини, — наказав він і вдарив її по голові чимось важким — мабуть, протигазом, — і вона вдарилась обличчям об підлогу.

Відчула, як розбила губу, як потекла кров.

Вона налаштувалась. З огляду на таку близьку дистанцію між ними, він, мабуть, розчахне їй лезом сонну артерію. Або накине дріт на шию. Вона сподівалась на лезо. Вона не відчує й краплі болю, так само й коли в її жилах потече спеціально створений декстроамфінамін — а от те, як її душитимуть, мабуть, відчує.

— Підведись.

Вага спала з її спини, і її підняли за зап’ястки. Вона підібгала під себе ноги якомога швидше, щоб зняти напругу з плечових суглобів. Вона мала тримати зброю в робочому стані.

Він стояв за її спиною, але з того, звідки доносилось його дихання, вона збагнула, що він високий. Він потягнув за зап’ястки з такою силою, що їй довелося стати навшпиньки, ледь торкаючись підлоги.

— Добре, куценька, а зараз ти можеш для мене дещо зробити.

Вона не була достатньо натренованою, щоб збороти його в бою, і не має сили, вивернувшись, звільнитися. Вона тільки могла сподіватись, що вдасться скористатись підготованим нею захистом.

Вона сяк-так на мить змістила вагу з напружених плечей, вдаривши носком об землю так, щоб вискочило лезо з підбора лівого черевика (переднє лезо було в неї на правому черевику). Потім вона незграбно полоснула ногою туди, де мали б бути його ноги. Він відскочив убік, послабивши хватку, і вона змогла вивільнитись і розвернутись, а її рука вже неслась у повітрі, щоб доторкнутись до його незахищеної шкіри. Він був надто високий, вона не дотяглася до його обличчя, і шип на каблучці лише подряпав щось тверде на його грудях — бронежилет. Вона відскочила назад, ухиляючись від удару, який, відчувала, буде завдано за мить, але в темряві нічого не бачила, тому лише розвела руки, намагаючись зачепити незахищену ділянку шкіри.

Щось вибило землю з-під її ніг. Вона, упавши на підлогу, покотилась, але він уже за мить був на ній. Схопивши її за волосся, він знову калатнув її обличчям об бетон. Ніс хруснув, і кров залляла їй губи та підборіддя.

Нахилившись, він заговорив просто їй у вухо:

— Час розваг скінчився, любонько.

Вона спробувала вдарити його головою. Її голова торкнулась чогось, але не обличчя, чогось із нерівними зубцями, металевого…

То були захисні окуляри нічного бачення. Не дивина, що він так добре орієнтувався під час бійки.

Він ударив її по потилиці.

Якби ж тільки вона наділа свої сережки!

— Я не жартую, припини. Послухай-но, я тебе відпущу. Я тебе бачу, а ти мене — ні. Я озброєний і прострелю тобі колінні чашечки, якщо вдаватимешся знову до своїх штукенцій, зрозуміла?

Поки він говорив, вона зняла однією рукою черевики один за одним. Він не перевіряв кишені, тому в неї досі були скальпелеві леза та шприци у паску.

Він відскочив від неї. Вона почула, як він відходить і знімає пістолет із запобіжника.

— Що ти хочеш… щоб я зробила? — спитала вона своїм найпереконливішим голосочком наляканої дівчинки.

Розсічена губа зіграла на її користь. Вона розуміла, що її обличчя зараз — неабияке видовище. Страшенно болітиме, коли зілля припинить діяти.

— Розбери свої пастки