Місто Боуган - Кевін Баррі

— Великим планом: Ангеліна пускає слину.

— Дівчина Цзинь — прекрасний кадр — затисла рукою голову Вилупка К’юзака.

— Вовчик лупить цеглиною по довбешці боягуза-північняка, що намагається втекти, — комічна деталь, сторінка… 6?

— Юнаки зі Стиляг тріумфально танцюють ска[19] на 98-й площі — мило, розворот на дві сторінки.

— Великим планом: у Мудака на лобі синці і кров від того, що довго товк когось головою.

— Великим планом: кам’яне лице Цибатого під циліндром.

— Дженні Цзинь прибуває на 98-му площу — прекрасний кадр, — штовхаючи перед собою Вилупка К’юзака: до горла йому притиснула ніж, руки скрутила за спиною.

— Просто персик: високий вигин Димопільського мосту витавруваний у нічній темряві; Мудак і Дженні тягнуть Вилупка К’юзака до поручнів, Логан зав’язує вузол, Вовчик чекає.

— Персик: Вовчик ніжно вдягає на нього зашморг, цікавий кадр, вираз у нього майже… як у святого — це точно для портфоліо, бо й Вилупок теж тримається гідно. Цього не заперечиш.

— Загальним планом: кін-полісія вишикувалася вздовж набережної і стежить, щоб коні їхні туди не дивилися. Мило.

Горбань Бальт Ґраймз дійшов до кінця плівки й хитро посміхнувся. Виявляється, північняки тільки й уміють, що пускати дим в очі, а ось стиль Манівців — вічний.

На першу сторінку: Вилупка К’юзака повісили на Димопільському мосту.

22 грудня, 12:01 ранку, Боуганський муніципалітет

У всіх сполотнілі обличчя, в усіх червоні очі, в усіх руки тремтять: всі дванадцять членів Боуганського муніципалітету смокчуть міцні смолисті цигарки, п’ють кавову щербичку із картонних чашечок. Доки вони підбивали підсумки кровної помсти, над переговорним столом ширяли істеричні чутки.

— То що, хлопці?

— Десь із тузин загиблих.

— І вдвічі більше поранених, осліплених і просто покалічених.

— Сльози Тятка Суса! У нас же й так репутація підмочена!

— Ото покидьки з Дальшого Народу сьогодні насміються!

— Хана трамваю на Бовісту!

— Думаєте, це нас раніше Дальший Народ до дійки не підпускав? Ну то тепер взагалі кінець усім сподіванням!

— А містера Менніона ніде не видко?

— Ну, знову за рибу гроші! Одна половина Боугана поривається зжерти другу!

Муніципальники — зневірені душі, що жили на свою невеличку зарплату так мирно, як могли по скромних вуличках, що здіймалися до Бовісти, але її не сягали. Вони завжди трималися обіч Нового міста від вулиці де Валери. У місті нелюдів ці люди нервово намагалися робити своє. «Своє» полягало в тому, щоб підтримувати хоч якусь подобу порядку. Їм не позаздриш.

— А шо ми знаєм про малого Станнерса?

— Виріс у злиднях. Рано осиротів. Тусується з малим Берком.

— Знаним як Мудак. Дикун дикуном.

— Зате без мізків, просто лютий. А ось Вовчик, молокосос, кажуть, не лише лютий, а й хитрий.

— Ми знаємо, що він упадає за малою Цзинь.

— Тятко Сус, спустися й обережи нас!

У Боугані і в найкращі дні вистачало клопотів. Треба було стежити, щоб потяг ходив, ліхтарі щоночі запалювали хоч на кілька годин (на скільки вистачить грошей), а з канав бодай зрідка, ну хоч інколи вимітали псячі туші, шприци й упаковки від презервативів. Муніципальники докладали всіх зусиль, щоб колись величне й відкрите до світу місто Боуган зберегло хоч якусь подобу своєї давньої респектабельності.

— Хай полісія не спускає ока з північняцьких кланів. Нам ще тільки не вистачало, щоб якийсь малий недоумок спустився 98 сходинками і став мучнем за Вилупка К’юзака.

— Згода.

— Містер Менніон потягом їде?

— Так кажуть — він із Пустки повертається.

Муніципальники хотіли, щоб корабельні працювали. Щоб варили пиво, щоб виготовляли сосиски. Щоб стосунки між різними угрупуваннями не доходили до вбивства. Щоб панство з Ділового бульвару проводило оборудки. Щоб спогади про втрачений боуганський час з роками ставали менш болючі.

— А милосердя як справляється?

— Ми скликали всіх лікарів. Милосердя і не з таким справлялося.

— Манюня дала добро на пайкі?

— Аякже! Логан же її пестунчик. Без її згоди він би пайкі не кликав.

Двері конференц-зали прочинилися, й туди увійшов стильний Старигань Менніон. Муніципальники підвелися як один і юрмою кинулися до нього.

— Ану цитьте мені! — гукнув Старигань. — Галасуєте тут, як ті півні в курнику.

Він їх заспокоїв, і то швидко, бо в цьому мистецтві був вправний, і незабаром всі посідали знову за довгий стіл і знову закурили. Старигань став на чолі столу й підніс долоні, аби всі змовкли.

— Давайте не будемо перебільшувати, хлопці, — сказав він. — На Манівцях відбулися дрібні сутички серед молодняку. З цим ми дамо собі раду. Тіла перевеземо до річкової коптилки, коли спаде темрява. Попалимо трупи до світанку. Що в нас із дизелем?

Його запевнили, що для цього добудуть достатньо дизелю.

— Оті добре. Тепер хай Вилупок ще з годинку потанцює в повітрі. Стиляги хочуть надивитися, то й нехай. Не треба зариватися, коли хлопцям хочеться святкувати. Хай витягають свої платівки з музикою в стилі каліпсо, хай розкурюють зілля в люльках. Завтра хай «Месник» надрукує спецвипуск, бо в місті на таке голодні, тільки я скажу Домінікові, щоб кількість жертв не називав. Хай надрукують кілька гарних кривавих картинок, най Боуган потішиться — ви ж знаєте, панство, як це робиться. Звичайно, під час гулянь полісія мусить особливо пильно наглядати за 98 сходинками. Треба вивести всі загони — кінну, псячу, загальну паскуднячу.

Муніципальники заквохтали на знак згоди.

— Ми знаємо, — не вгавав Старигань, — як від звіриної жорстокості постраждала приватна власність на Манівцях?

Йому сповістили про відомі збитки.

— Ну хоч шатра на базарі цілі. Це вже щось. Коли бабуся може вранці вийти на базар і купити собі ярини, то в світі все гаразд. Далі — Манюня.

Люди за столом стрепенулися, Старигань сумовито примружився.

— Нема ради, треба послати до старої делегацію. Треба їй втовкмачити, що якщо пайківський елемент тепер бере участь у димопільській торгівлі, то його слід тримати в рамках. Ми не дозволимо, щоб місто пішло псу під хвіст. Ми, звичайно, можемо припустити, що Стиляги брехали крізь зуби і спробують піддурити пайкі, спихнувши їм кілька хвойдарень і талонів на знижку в педикюрні…

Сяйнуло кілька блідих посмішок — уперше за вечір. Старигань говорив мудро і впевнено, і це всіх заспокоювало.

— Ось тільки Гартнетти ведуть небезпечну гру. Ті з нас, хто бачили світу, знають: немає видовиська страшнішого, ніж піщаний пайкі, який думає, що його піддурили. Я, звісно, не хочу зводити наклеп на людей їхнього етнічного походження…

Він підвів брову.

— …але ми ж не хочемо, щоб ця погань безголова тут закріпилася? У Боугана й так репутація ні к чорту. І я не кажу, що