Чужа гра - Сергій Ухачевський

— Треба попросити, щоб Шарик заслав їй охорону, — вирішив Ангел. — Поки Андрія немає, наші справи ведеш ти. Я — бухгалтер, працюю з грішми, ти починай переговори з Карасем і Шариком про об’єднання.

— Я працюватиму з адвокатом, — зобов’язався Гуцул. — Візьму на тиждень відпустку, нехай Швець понервує, поміркує, що я замислив.

— Не переборщіть, — порадив Ангел. — Проконсультуйтеся з Гаркавим, щоб ми діяли спільним фронтом. Нехай підключають всіх і все. Без Андрія їм не бачити Нагірної.

— Краще б я поїхав до Австрії, — зітхнув Князь. — Не для мене ця робота…

Наступного ранку Князь був на дачі, що належала угрупованню. Тут хазяйнував його брат — тримав теплицю, пасіку, великий город, де працювали боржники та бомжі. Влаштував невеличкий бордель із сауною для іменитих гостей та лідерів угруповання.

Мав розібратися з людьми, які вирішили, що в місті почали діяти цивілізовані закони. Козачки встигли наїхати на основних свідків у справі Анджея, і ті замовкли. Але двоє впертих не відмовлялися від свідчень, бо свого часу їх обібрали до нитки, а дружину одного зґвалтували.

Історія стара, за це посадили кількох молодих піхотинців, справу проти Андрія закрили, ніхто не сподівався, що її знову реанімують. Князь, їдучи, накрутив себе. Останніх три роки вів життя респектабельного бізнесмена і не уявляв, що якісь бариги зважаться згадувати колишнє. Треба було їм втовкмачити, що господарями становища залишається братва.

Свідки сиділи у залі за столом і нервово смикалися від кожного різкого звуку. Один, зовні інтелігент, тепер був власником продуктового магазину, інший торгував на ринку, хоч мав п’ятьох продавців; для нього базар був стилем життя. Коли його жінку ґвалтували кіркуєвці, ховався у сусідів. Після цього розлучився і одружився на молодичці, яка знала тільки слово «дай».

— Вам пояснили, чому ви тут? — запитав Князь, важко впавши у крісло. — На кого, ви, мокриці, наважилися писати заяви?

— Ігорю, — відповів розважливо гастрономщик, — я написав як було. На мене давили менти і поставили умову: або йду свідком і Андрій сидить, або порушують справу проти мене.

— Що ти мені травиш?! На ментів працюєш?! — зірвався на ноги Князь. — І де твої менти зараз?!

— А що робити? — розвів руками.

— Не знаєш, що робити?! — підскочив Анатолій і з розгону вдарив його ногою в лице.

Той звалився з крісла і, закрившись руками, подумав, що його будуть бити як три роки тому — спочатку рекетири, вимагаючи гроші, потім менти, щоб відмовився від свідчень. Ігор помахом руки зупинив брата. Анатолій збуджено відійшов убік.

— Іди до своїх квіточок, — порадив Князь, — сам розберуся.

— Козли права качають! — обурився Анатолій.

— Я вам нічого не винний! — верескнув гастрономщик. — Ви відібрали все! Я півроку не мав чим годувати сім’ю!

— Виставляєш рахунок?! — не втримався Анатолій. — Я тобі покажу, чим мав годувати своїх виродків, падло!

Схопив за волосся і почав товкти лицем об підлогу, примовляючи:

— Кров’ю, сука, як пелікан! З голоду не подох?! Може я повинен годувати твоїх виблядків?! Працювати не хочуть! Іди на завод! Магазини будує, а немає чим годувати!

— Досить, — наказав Ігор.

— Живий? — запитав Князь.

— Вони живучі суки, — витираючи руки об одяг жертви, відповів брат. — Вправив йому мізки!

Інший свідок безвільно осів у кріслі, обмочився.

— Як у тебе справи на роботі? — миролюбно запитав Ігор. — Якісь гроші капають?

Той зі сльозами глянув на Князя і розчулено відповів:

— Трішки є, та не те, що колись…

— Ніхто не чіпає?

— Все добре…

— Якщо будуть проблеми, кажи, що стоїш від нас. Непорозуміння, що тут сталося, залишиться між нами?

— Звичайно, Ігорчику…

— Не станеш свідчити проти Анджея?

— Ніколи! На мене також менти наїхали, пообіцяли, що повернуть гроші, які я тоді… завинив вам. Сказали, якщо не напишу заяви, заберуть патент, виженуть з ринку, а в мене дружина молода…

— Треба зайти її потрахати! — зареготав Анатолій. — І як на таких виродків баби ведуться? Думаєш, тоді твою жінку хтось ґвалтував? Сама ноги розставила, коли побачила справжніх мужиків!

— Толя, досить, — наказав брат. — Йди до своїх квіточок.

Той, посвистуючи, вийшов.

— Наступного разу думай, — порадив Ігор свідкові. — Коли почнуть наїжджати менти, говори, що у тебе амнезія. Ще одне: якщо це чучело, — кивнув головою на іншого свідка, — напише заяву, що його побили у твоїй присутності і ти підтвердиш…

— Нічого не знаю, нічого не бачив.

Коли той пішов, Ігор наказав привести до тями першого і повторив слова залякування. Потім дав команду відвезти його додому. Сам поїхав до нареченої.

Жора повернувся з Австрії через три дні у доброму гуморі. Але коли в офісі з'явився Валентин, настрій відразу погіршився. Кіря посвіжів, лице обвітрилося на полігонах, у колючих темних очах з'явилася хижа поміркованість.

Компаньйони привітались прохолодно. Тільки Князь тішився — частина тягаря відповідальності спадала з його рамен. Качана за цей час знайти не вдалося, про переговори з Шариком домовився тільки на наступний тиждень.

— Швець «наш», — повідомив Ангел. — Я прикрив рахунок, а Смик дістав документи, що він придбав у Празі будинок.

— Цим можна його взяти за горло, — посміхнувся Князь. — Юрко, зателефонуєш і домовишся про зустріч — зарплата за горілчані операції, а там викладеш наші козирі. Хто зі мною до Києва?.. Поїдете обоє. Треба проконсультуватися з нашими союзниками і закривати тему. Надокучило третій місяць жити у стані війни. У мене невдовзі весілля… До того часу все має закінчитися.

Ангел про себе зауважив, що в голосі Ігоря