Чужа гра - Сергій Ухачевський
Журналістів у їдальню не пустили. Без пильного ока телекамер учасники наради не робили розумних облич за відсутності розумних думок. Закутками покотилося стримане гигикання, потім — регіт, гості взяли в руки мобільники і почали надзвонювати київським приятелям.
Від наступної чарки Швець ожив і завів цікаву розмову з мукачівським колегою. Минулого разу закарпатцю у готель привезли трьох неповнолітніх повій. Що вони виробляли…
На другій частині наради Теодору Даниловичу довелося виступити з доповіддю. Говорив з мітинговим азартом, відійшовши від тексту: «Влада ставить рогатки на шляху ринкової економіки! До мене надходить безліч скарг на податкові, які душать підприємців! Майно КСП головами спілок заставлено під банківські кредити, гроші пропиті, за них побудовано будинки дітям та коханкам, відкрито особисті рахунки у польських банках! Самі КСП стали схожими на післявоєнні колгоспи. Я, як можу, борюся з цим лихом, але через корумпованість влади на місцях усі мої намагання зводяться нанівець! Я не маю впливу на ситуацію. Кримінальні справи, які порушуються мною проти безвідповідальних господарників, розвалюються на півдорозі до суду. І коли ви проїдете по області, побачите злидні поряд з острівцями Європи, що їх собі створили місцеві князьки. Тому пропоную розширити повноваження обласних адміністрацій щодо контролю над правоохоронними та контролюючими органами.
Розумію, що поважне зібрання не може цього зробити. Ми маємо виступити з ініціативою і звернутися до президента та парламенту. Хоч відомо, що реальна більшість і там — противники реформ, поборники минулого. Але на карті — доля української економіки і саме існування нашої держави! Слава Україні!»
Після вечірнього фуршету з помірною кількістю випивки Теодор Данилович зателефонував до Ігоря Дмитровича і сказав, що звільнився, при цьому автоматично поплескав себе по внутрішній кишені піджака, де щойно лежали конверти.
— Я за вами надішлю машину…
Скоро авто мчало його в Пущу-Водицю. Свого часу тут славно відпочивав після виборів разом з двома подругами-нацменками. Що вони виробляли упродовж тижня! Скільки було випито шампанського і спожито ікри! Щоправда, потім довелося лікувати гонорею і трихомоноз…
Але останнім часом ані секс, ані випивка не до душі. Справи, в яких зав’яз, могли потягнути на дно. Коли робив революцію, було не так страшно. Тепер, коли у банках лежить кругленька сума, страх раз по раз перехоплює горло. Є що втрачати.
Ігор Деметраш, на прізвисько Молдован, колишній комсомольський функціонер з Придністров’я, зустрів гостя на подвір’ї. Зараз був депутатом і часто з екранів телевізорів патякав про духовність та національні пріоритети недолугою російською мовою.
У вітальні з каміном і великим телевізором було ще двоє гостей. Переглядали відеозапис футбольного матчу. Ігор Дмитрович відрекомендував:
— Макс Красовски, бизнесмен, гражданин Соединенных Штатов.
Швець потис міцну руку гостя.
— Господин Боровицкий, — назвав наступного, — бывший зам начальника киевского УБОПа, щас руководит охраной банка «Всесвит».
Ігор Дмитрович запросив гостей повечеряти. Служниця, накривши стіл, зникла. На столі не було витребеньок а-ля «дупа слона у власному соусі», а вареники, сметана, червона риба, копченості і горілка з перцем. Теодор Данилович краєм ока глянув на пляшку — з ґуральні Анджея. «Мені тицьнув тридцять тисяч, а сам заробляє мільйони — горілка по цілій Україні!», — подумав про Гуцула.
Господар запропонував тост:
— За встречу и знакомство. Это принесет нам минуты приятного общения и выгодное сотрудничество. На пользу нашей родине Украине.
Швецю тост сподобався, патріотично насупивши брови, випив. За хвилину Ігор Дмитрович перейшов до справи:
— Имеем серьезные финансовые интересы в вашем регионе.
— Наша область багата, бл, — туманно відповів.
— Интересует нефтяной бизнес, — уточнив господар.
— На наступний рік ми забезпечили область пальним.
— Знаю, ваш партнер фирма «Ирина» предоставила области кредит на пятьдесят тысяч тонн горючего, — посміхнувся Ігор Дмитрович. — Гарантами выступили господин Краснов — фигура, приближенная к президенту России и Гаркавый.
— Бажаєте придбати це пальне за заниженими цінами, бл? — зіронізував Швець.
— Нам известно, кто стоит за этой аферой. Пан Гуцул допускает ошибку. Его экономическая инициатива затрагивает интересы наших друзей, которых здесь представляет господин Красовски, а его водочные махинации лихорадят рынок Киева, пятьдесят процентов которого контролировал «Всесвит».
Швець розплився у широкій посмішці:
— Для чого ж ви на стіл виставили це пійло?
— Ето їво гарілка? — здивувався Боровицький.
Теодор Данилович задоволено сказав:
— Анджей горілку завжди робив на совість. Приємно дізнатися, що його марка завойовує ринки Київщини. Тут знімає подвійну ціну у порівняні з Чорнополем… Власне, чим можу зарадити?
— Нам, чисто, не нравится ваше окружение, — промовив нарешті американський гість. — Оно плохо на вас влияет.
У нього була блатна говірка уродженців київського Подолу.
— Я задоволений роботою своїх людей, — зиркнув на нього Швець.
— Ми можем, чисто, предложить вам альтернативу, — продовжив Макс. — Должность в фонде Держмайна по приватизации. Своих двадцать штук в месяц, чисто, будешь иметь.
— Я двічі відмовлявся від таких пропозицій, — відказав Швець.
— Значит в ваших отношениях с Гуцулом полное взаимопонимание, — зрозумів господар.
— На роботі буває різне…
— Неужели вас устраивает, что они, чисто, оккупируют водочный рынок и подрывают экономику державы?
Швець розсердився:
— Мені до дупи, бл! Що ви від мене хочете?!
— Увольте Гуцула, — запропонував Молдован. — В Чорнополе найдется человек, способный его заменить…
Теодор Данилович криво посміхнувся.
— Это, чисто, будет
