Чужа гра - Сергій Ухачевський

— Приїжджай! Нам ніхто не заважатиме…

Ненормативна лексика зараз звучала з уст майора Максиміва. Верещав у телефонну трубку:

— Ви його не можете посадити в СІЗО хоч на місяць?! Візьміть матеріали, маю їх цілий чемодан. Якщо не підійдуть, засунете собі в зад і підпалите… Затримайте його по лінії УБЕЗу! Треба, щоб він сидів! Киньте в «прес-хату» в Чорткові, хай йому там дупу розірвуть на німецький хрест!

Після заперечливої відповіді Петро відіслав співрозмовника до відомої матері і кинув трубку. Був шанс звалити Анджея, але менти знову його відпускали, а прокурор не хотів підписувати постанову на продовження утримання Андрія.

Максимів вів гру проти Анджея без особливої підтримки з Києва. Лише через столичних друзів дізнався, що Сліпого звільнили, і скоро спалахне війна між ним та зведеним угрупованням Карася — Шарика.

Згідно оперативних даних, співвідношення сил між противниками 1:1. За Сліпим стоїть Мойша з потужним капіталом та зв’язками, а за Шариком — Гаркавий з Красновим та Пашею. Зрештою, зерна ворожнечі між Московським та Грабовецьким посіяні давно, потрібен був лише привід. Його знайшли — Мойша не визнав свого боргу перед Пашею у сто тисяч доларів. Упродовж півроку намагалися залагодити справу миром, але Ізя був таким, що й за долар ладний вдавитися.

Максимів телефоном викликав до себе Дудника.

— Ось що, Мирославе, з цим мотлохом, що ми назбирали на Анджея, Швеця і Гуцула, треба їхати до Києва. Якщо у столиці це нікого не цікавить, я не буду дерти дупу… Що з Качаном?

— Повернувся з Польщі… Виплатив зарплату бикам, розрахувався з боргами. З ним приїхало четверо київських бандюків…

— Треба з’ясувати, чиї вони, надішлеш запит в ГУБОЗ. Пробий по польських каналах, з ким Качан зустрічався, хто дав йому грошей. Є якась інформація по вбитих під будинком Анджея?

— Ні. Машини — крадені.

— Що жінка Андрія?

— Дівка рішуча, не побоялася хуртовини, миттю примчала з Києва… Ми взяли її на прослуховування.

— Про Кулю щось чути?

— Наші помічники кажуть, що вже в Празі. Але там не затримається, і з чеським паспортом рвоне у Македонію.

— Для них світ широкий… До речі, в Києві зустрінешся з Лисаком, нехай підключить свої зв’язки, може, вдасться втримати Анджея за ґратами.

Погано почуватись маріонеткою в руках власного заступника. Так міркував Швець, збираючись у відрядження до Києва. Не пив другий місяць, став дратівливим і гарячково намагався навести лад в області — страйкують зубожілі вчителі, збанкрутілі фермери, голодні пенсіонери. Збір цукрового буряку провалився через нестачу пального. Ціна цукру підскочила удвічі, але на прилавках — найдешевша горілка.

Щоб відвести від себе удар, Теодор Данилович переклав вину на цукрові заводи, які не надали КСП пальне авансом за буряк. Для порядку виніс догани головам місцевих адміністрацій і поставив питання про зняття з посад окремих чиновників. Страйкарів та пікетників демонстративно ігнорував.

Завада підготував плутану доповідь про запобіжні заходи, які застосувала адміністрація, аби подолати кризу. З цією доповіддю Швець їхав у Київ на нараду з питань агропромислового розвитку. У доповіді як щитом закривався вдалою операцією по закупівлі на наступний рік пального за низькими Цінами. Замилював очі графіком зростання аграрного виробництва, розвитком КСП, хвалився досягненнями агрофірми Кравченка. Висновком доповіді були передбачення Завади про заплановане зростання аграрного сектора за рахунок зниження місцевих податків, розпаювання КСП і здешевлення паливно-мастильних матеріалів…

Швець відкинувся на спинку крісла і оглянув кабінет. Після ремонту він створював робочий настрій. Тепер тут не витав клятий комуняцький дух! Глянув на настільний календарик і зітхнув. Чорним було обведено шістдесят останніх днів, відколи не пив. Роздратовано закреслив і сьогоднішній день — як викреслив з життя.

Думки вперто поверталися до заступника. Це через нього зірвалася бурякозбиральна компанія. Добре, що заховав кінці, а коли б оборудкою з пальним зацікавилося КРУ?! За цей ризик той жидок Ангел приніс кредитну картку. Завтра тишком треба перевірити її в «Остерайхбанку», чи є там обіцяних тридцять тисяч…

Серйозного удару по його репутації завдавав ще й зв’язок з Анджеєм. Інформація про співпрацю адміністрації з фірмою «Ірина» докотилася до Києва. Втім, у столиці корупція набула більших розмірів. Там один підпис посадового чинуші коштує не менше тридцяти тисяч.

Дзвінок. Гуцул:

— Прокурор продовжив санкцію на утримання Андрія в ІТУ!

— Я вивчаю доповідь, бл, зателефонуй пізніше.

— Поговори з прокурором, — категоричним тоном.

— А якщо він отримав вказівку згори, мать його?

— Всі претензії до Андрія шиті білими нитками! Це — удар не по ньому, а по нас!

— Це байки для дилетантів, бл… Через три дні повернуся, спробую вирішити!

— Не можна відкладати! Я грошей не пошкодую!

— Хочеш, бл, щоб я через твого зятя не поїхав на нараду, організовану урядом?!

— Хочу, щоб ти сказав прокурору: до тебе підійде заступник, вислухай і допоможи!

— Такі питання, бл, він із заступником вирішувати не буде. А Анджею варто трохи перепочити від справ буденних, нах!

— Не зрозумів…

— А ти зрозумій, нах!

— Гаразд, — Гуцул засопів. — Поговоримо після Києва.

Швець кинув трубку.

Наступного дня в Міністерстві агропромислового розвитку їх повчали, що робити, аби наступного року уродила пшениця та краще доїлися корови.

Під час обіду а-ля «шведський стіл» не утримався і таки смикнув чарку. Коньяк приємним теплом розлився по тілу, на чолі виступив піт, довколишнє крізь призму алкоголю здалося нереальним, кіношним. Ця суєта була театром абсурду. І всі грали одну тягучу і нескінченну п’єсу, де кожен знає свою ролю, знає, що