Чужа гра - Сергій Ухачевський
Максимів переглядав матеріали у справі Анджея і розумів, що все відбувається не за його планом. Ініціативу перехопили противники Коваля, але його друзі теж не пасли задніх. Поки що йшли дипломатичні залякування, плелися інтриги. Зник і повернувся Кіркуєв. Є інформація, що був у Москві, але що там робив — невідомо. Потерпілі, які погодилися свідчити проти Коваля, раптом відмовилися. Попрацював Князь. Невдовзі прокурор підпише постанову на звільнення Анджея і припинить проти нього кримінальну справу.
Максимів не мав впливу на ситуацію. Ще можна було дотиснути свідків, узяти під охорону, арештувати Князя разом з братом. Але… Несподівані дзвінки згори — і справа кримінального авторитета розвалюється. Слідчі проводять очні ставки, де свідки «не впізнають» Коваля… Треба їхати до Лисака, він міг порятувати ситуацію…
Зателефонував Земляк і повідомив:
— Знайшли Качана. З ножем у спині…
— Хтось підчищає за собою сліди, — вирішив Максимів.
Чоловік пішов з життя, як і не було, не залишивши по собі сліду. Хіба що — загадки, які майор планував найближчим часом розв'язати. Мав їхати на місце події. Вояж до Києва відкладався. Набрав номер Антона:
— Анджея збираються випускати.
— Маю справу — виродки Кірцуна наїхали на одного банкіра, треба виручати. Веду переговори з Левчуком, щоб узяв під охорону… Приїзди післязавтра.
Щойно поклав трубку, забіг Дудник:
— Є, Петре! У дев'яносто третьому році сталася серія крадіжок у квартирах жидів, що виїжджали. У будинку Анджея знайшли перстень з діамантами, викладеними у формі зірки Давида, належав Зої Верхарн; золотий портсигар роботи Фаберже, належав Мордехаю Вульфсону, тепер — громадянину США… Виделки срібні…
— Збираєшся весь список перечитати? — задоволено потер руки Максимів. — Готуй матеріали в прокуратуру! Ці речі обов’язково мають упізнати власники!
— Гадаєш, хтось припреться зі Штатів чи з Ізраїлю, щоб подивитися на своє добро і ні з чим поїхати? Хто дасть вивезти такі раритети з України?!
— Зараз це не має значення! — у майора настрій покращав.
… Прокурор подовжив санкцію на утримання Анджея в СІЗО.
… До Лисака приїхав увечері, коли той закінчував роботу. Друзі розцілувалися. Максимів знав вдачу киянина, тому не поспішав зі справами. Лише сіли у машину, той почав розказувати:
— Учора ввечері повертаюся з роботи, назустріч двоє: «Дай закурити». Даю, а мені під носа ножа! Але ззаду двоє бомжів мене відштовхують і «курцям» ногами по пиках… І не є питань…
— Тобто? — не второпав майор.
— Левчук приставив до мене охорону!
— А хто на тебе напав?
— Люди Кірцуна! Я передав до прокуратури матеріали про їхні афери в спорткомітеті! Приблизно п’ять мільйонів викрадених доларів. Жодні перевірки нічого не знайшли! Податкову цікавить оплата ПДВ, КРУ — бухгалтерія. Рахункова палата перевірятиме їх наступного року.
— Даремно ризикуєш, прокуратура в них на гачку.
— Бог бачить все. Коли є можливість — працюю на державу. Якби мене призначили міністром внутрішніх справ, я навів би порядок за тиждень. Закрив би кордони, позганяв усю бандоту в ІТУ і витряс усе, що вкрали, до копійки! Потім випустив, відкрив кордони і вигнав геть! Усіх — від Кірцуна до Сліпого.
— Якби мені таку посаду, я зробив би це за добу!
Чоловіки у знак солідарності потиснули один одному руки.
— Але у нас скорочення за скороченням, — продовжив думку Максимів, — в міліції залишаються не професіонали, а родичі начальників та сраколизи. Кірцуни, Гаркаві роблять усе, щоб провести скорочення правоохоронних органів, зменшити фінансування. Голодний мент буде в них з рук клювати.
— Рано чи пізно вони зроблять усе, аби відбілити Мойшу і повернути в Україну, — сказав Антон. — А коли тут з’явиться — прощавай вітчизняна економіка… Все скуплять і продадуть. І трахнуть цей народ так, як його ще ніхто не трахав останніх чотири тисячі років… Не є питань.
Чоловіки зітхнули.
— Тут недалеко є бар, — сказав Лисак, — я в ньому постійно порядки наводжу, коли з’являються блатні, чурки… Зайдемо. Може комусь по пиці дам.
У барі замовили пиво та чіпси. Антон продовжив:
— Петько Кірцун іде до влади семимильними кроками. Ніхто не зможе йому протистояти. Коли б лише спорткомітет… Він усюди, скрізь його люди. Присмокталися до державної цицьки і крадуть мільйонами! Купують чинуш, посади!
— А що сталося поміж Кірцуном і тим банкіром?
— Петько хотів узяти кредит під порожні гарантії і пригрозив відморозками Сліпого. Смоляр зв’язався зі своїми людьми в УБОЗі, але наступного дня приїхали «сліпаки» і розповіли, де працює жінка, де гуляє молодша донька, де вчиться і з ким спить старша…
— І що в УБОЗі?
— Взяли до уваги, але справа далі не пішла, бо Смоляр побоявся писати заяву. Тим паче, прокуратура…
— А в мене — іще б день, і Анджей опинився б на свободі. Якби не знайшли речі з минулорічних пограбувань.
— А свідки не з’являться, що вони йому продали ті речі?
— З’являться. Тому мені потрібна твоя допомога, щоб припинився тиск на слідство з Києва.
— Поговорю… До речі, я ж не сказав, чим закінчилася історія зі Смоляром. Його з родиною під охорону взяв Левчук. Кірцуна зі Сліпим звідти як змело… Ми якось пили з ним чарку в машині, той телефонує Петьку: «Вже п’яний, скотина? Завтра підійдеш, я поясню, що ти заліз у чужий город»… І не є питань. Тішить, що хоч хтось може поставити на місце виродка.
— І скільки Смоляр буде платити за охорону Левчуку?
— Нічого… Можливо, перед виборами і доведеться капнути… Але це краще, ніж втратити мільйони…
— Отже, я на тебе сподіваюся, — сказав майор.
— Не є питань.
