Погана - Хлої Еспозіто

– Гм, з Арчвею, – кажу я.

От бля.

– Я не знаю, де це.

Ну й чудово.

– А ти звідки?

– З Чикаго.

– О. Я знаю, де це.

Я далі хрумкаю горішками. Попиваю свій напій. Лід уже розтанув. Соломинка сьорбає залишками на дні склянки. Я не відмовилася б іще від одного. Дощ кладе руку мені на талію. Її кобальтові очі блимають, мов вогонь. (Моя запальничка горить синім.)

– Мені так подобається, як вони подають цей арахіс – підсмажують його з дрібнесенькою дрібкою васабі…

Дощ нахиляється й кусає губу. Я відчуваю її тепле дихання на моїй щоці. Вона кладе руку мені на шию й нахиляє мене до себе.

– Хочеш поїхати до мене додому? – пропонує вона. – Я могла б тебе навчити кількох прийомів.

Це ж усього лиш одна ніч… Знайду Ніно завтра…

– Добре. Так, звісно. Ходімо.

Ми вмостилися на задньому сидінні таксі. Це сріблястий «пріус». Водій поглядає на нас у дзеркало заднього огляду. Покидьок недоумкуватий, він так у щось вріжеться. Він же взагалі не дивиться, куди їде.

– Гей! На дорогу дивись, довбойобе.

Я розумію, що таке зазвичай я говорю, але цього разу це Дощ вигукнула.

По радіо грає італійський реп. Я вирізняю кілька слів: «fica»[78], «cazzo»[79], «vaffanculo»[80]. Я хочу підспівувати, але Дощ сидить у мене на колінах, рука її обмацує спереду мій шкіряний топ, а її язик глибоко в мене в роті.

У неї в язику кільце, якого я не помітила. О Господи, як це звабливо. Ця крихітка крутіша за крутість. Мій язик обмацує ту срібну прикрасу: назад, вперед і навколо, знову й знову. Вона гладенька, кругла, дрібнесенька й бездоганна. Смакує мов горілка з лимоном. Здається, я закохуюся. Я глибоко вдихаю та відкидаюся назад. Це вперше я поцілувала дівчину, але все як у пісні Кеті Перрі. Ну, розумієте, мені це сподобалося.

Дощ дивиться мені в очі та всміхається. Зіниці в неї розширені. Вона викидає свою жуйку з вікна, потім нахиляється, щоб поцілувати мене. Я відчуваю її м’які губи на своїх. Її язик ковзає всередину. Я пещу її волосся, прохолодне й шовковисте. Мені подобається її смак. Її запах. Вона настільки відрізняється від Ніно… краще цілується, та й людина краща (хоча це не складно: він хуйло).

Потім Дощ відсувається. Наближає обличчя до моїх грудей. Я різко зітхаю. Моє тіло напружується. Вона розстібає ґудзики мого топа.

Я кажу в її волосся:

– То нам знадобиться щось типу страпона?

Стули пельку, Алві, не джергочи дурниць.

– Ні. Не знадобиться. Ось побачиш.

Вона стягає ліфчик із моїх грудей і бере до рота мій сосок. Я шкірою відчуваю тепло її губ. Заплющую очі й зітхаю. Моя голова відкидається на підголівник. Вона проводить рукою по моєму стегну та соває її всередину моїх штанів. Ох ти ж Господи-Боже. Я гладжу її спину. Шкіра в неї м’яка. Я намацую її тонюсіньку талію.

– У тебе дивовижне тіло, – кажу я.

– У тебе також, – відповідає вона.

Я течу. Мій гарячий клітор пульсує. Я відчуваю справжню пожежу між ніг. Її пальці ковзають у мої трусики.

– Приїхали, – каже таксист.

Я дивлюсь, як Дощ наливає на дно яскраво-зеленого лікеру. На етикетці пляшки написано: «La Fée Absinthe Parisienne». Вона бере срібну ложечку для абсенту та шматочок темно-коричневого цукру, наливає напій на цей кубик і підпалює його сірником. Пахне горілою сіркою. Солодким анісом. Цукор карамелізується, золоте полум’я мерехтить жовтим кольором. Розтоплений цукор крапає, крапає, крапає через отвір у ложці в підставлену склянку. Вона додає трохи води. Кілька кубиків льоду. Я дивлюся, як вона мішає. Тонке зап’ястя. Стрункі пальці. Вона простягає мені мій напій, і ми чаркуємося.

Я відпиваю ковток. Міцно. Смачно. Я оглядаю кімнату. Світло затінене, приглушене, м’яке. Дощ запалила пару свічок, і вони горять теплим бурштиновим світлом. У кімнаті пахне Дощ та витонченими спеціями. П’янко, запаморочливо. На стіні в рамці висить постер, на якому позує оголена Бріджит Бардо. У вазах – рожеві й білі орхідеї. Усі квіти схожі на вагіни.

Дощ умикає стерео. Лунає італійська пісня. Співає жінка. У неї потужний голос.

– Ого. Хто це? – питаю я. – Не знаю її.

– Еліза, – говорить Дощ. – «Eppure sentire». Це моя улюблена пісня.

Я хиляю залишки абсенту.

– Це й моя улюблена пісня також.

– Іди сюди, – каже Дощ, нахиляючись до мене.

Матрац рипає, коли ми влягаємося на нього. Вона зазирає мені глибоко в очі, і від цього мене струшує, мов від електрошоку. Вона ковтає абсенту й цілує мене під щелепу. Проводить кубиком льоду від мого горла до шиї ззаду. Крижинка тане на моїй шкірі. Я не розумію, гарячий він чи холодний; знаю лише, що відчуття дивовижні. Льодяна вода стікає донизу. Мої соски тверднуть. Я підтягаю її тіло, притискаю до мого. Я хочу, щоб ми дійшли до кінця. Хочу смакувати, як вона кінчає.

Я тягнуся, щоб поцілувати її в губи. Лід зникає. Її язик холодний, незнайомий, дивний. Серце в мене калатає. Дихаю неглибоко. Це все таке нове.

– Я хочу почути твій крик, Бейонсе.

– О, так, – відгукуюсь я. – Я твій теж.

Я піддираю бавовняну тканину її тонкого білого топа, що легко розтягується. Хочу бачити її оголене тіло. Я така до біса збуджена. Дощ скидає свій топ. Ох, ого! Я правильно здогадалася про пірсинг. Її невеликі груди ідеально підкреслені штангами в сосках. Ареоли темні. Шкіра шоколадного кольору. Я нахиляюсь і цілую її груди, губами та язиком відчуваючи штангу. Я облизую їх і смокчу. Вона тягне мою голову ближче до себе. Стогін. Я не можу повірити, що роблю це, але знаєте що? Це просто вогонь. Хуй тобі, Ніно. В обличчя. Я не збираюся лити сльози над своїм розбитим серцем.

Дощ пестить мою шкіру кінчиками пальців, легенько, мов літня злива. Вона стягає мій шкіряний топ і кидає його на підлогу. Ми лягаємо поряд. Я чую її дихання. Швидке й неглибоке. Я заведена. Повна сил. Як наче кокаїну перебрала. Цілую її голе плече. Потім лижу її шию. Вона на смак мов солодка цукерка.

Її руки спускаються до моїх сідниць. Я більше не можу чекати. Тягнуся до застібки її подертих джинсів. Намагаюся намацати ґудзики. Цікаво, чи зроблена в неї бразильська епіляція. Чи вона залишає смужку? Я роздираю застібку її синіх джинсів і стягаю їх – ногами – донизу по її ногах. На її лінії бікіні набите тату з орхідеєю. Маленьке, рожеве і, чорт забирай, бездоганне. Краще за моє. Я простягаю руку й легко торкаюсь до неї – пещу гарненькі пелюсточки, – а потім просуваю руку до її губ.

– Ммм, – каже Дощ.

Її голова провалюється в подушку. Я дивлюся, як вигинається її спина.

Темне волосся. Щось срібне. Іще один пірсинг, у кліторі? Я придивляюся пильніше.

– Боже мій. Це незрівнянно.

Я торкаюся до нього пальцем. Він крихітний. Блискучий. Сяйливий. Я цілую її вульву. Тут смак інший. Кислуватий. Я лижу, лижу, лижу. Згадую устриць, які їла на яхті Амброджо. Її тіло вигинається і хвилями звивається на ліжку.

– Мммм, – каже вона.

Я просовую пальці глибоко всередину, дотягуюся до її точки G. Вона стогне, а потім її тіло