Погана - Хлої Еспозіто

Я закінчую морозиво й вилизую баночку. Кидаю пластикову ложечку на могилку. У мене немає квітів. Рожева ложечка типу гарненька. Неоново відблискує на сонці. Єдина кольорова плямка серед зеленого, коричневого, сірого та чорного.

Сконцентруюся на вбивствах. Будуватиму кар’єру в цій галузі. Я ґуґлю «Темна мережа» на своєму телефоні, але це не так просто. Мені доводиться завантажити щось під назвою «Тор». На це треба зо дві хвилини. Упоравшись із цим, починаю переглядати сторінки. Я шукаю «Найняти ліквідатора». Сотні, ні, тисячі найманих убивць пропонують свої послуги. Усе, що для цього потрібно, – це веб-сайт і якась програма, через яку вам зможуть заплатити. Мені не потрібен «бос». Не потрібен партнер. Я можу фрилансити сама на себе. Платню доведеться отримувати в чомусь під назвою біткойн, але це мені гаразд. Я клацаю на пару кілерських вебсайтів. На одному з них пропонують «нейтралізувати» колишнього чи колишню, але що в цьому веселого? Ні, це я збираюся зробити сама. Це значно приємніше. Я вмикаю свою внутрішню Еммелін Панкгерст[87] або Мері Волстонкрафт[88]. Я незалежна жінка. Чуєш, Ніно? Постривай лише.

Чинна ціна одного вбивства становить близько 10 000 доларів. Непогано, як на мене. (Я б робила це безкоштовно. Робила б заради втіхи.) На одному сайті вихваляються тим, що завжди підлаштовують усе так, щоб смерть жертв скидалася на самогубство. Ха-ха. Нізащо. Тільки не я. Ні в якому разі. Я вигадаю собі якийсь символ. Візитну картку, типу підпису фарбою з розпилювача. Я хочу, щоб світ упізнавав мене. Не хочу залишатися анонімом. На біса таке взагалі потрібно? Мене ніколи не зловлять – про це я потурбуюся, – але я увійду в історію. Буду страшенно злозвісною. Стану зіркою кримінальних документальних стрічок. Про мене писатимуть біографічні книжки. Так, яким же може бути мій відпадний підпис? Той, за яким мене впізнаватимуть? Може, смайлик, намальований губною помадою на грудях жертв? Або, може, я фарбуватиму їхні нігті в лаймово-зелений колір. Нікому більш таке б на думку не спало…

Я клацаю ще на кілька сайтів (вони всі пропонують послуги кілерів, про «кілерок» ніде не йдеться). Схоже, на всіх них є затемнене фото моделі з пістолетом. На деяких вказано правила, я помічаю: «Не працюємо з дітьми», «Не працюємо з політиками». Усе інше – дозволено. Боже мій. Дочекатися не можу, коли почну. Це буде НЕВИМОВНО ВЕСЕЛО. Я створю розчудесний сайт на «Вордпресі» чи чомусь такому. Потім надрукую своє резюме та завантажу його, а далі чекатиму на телефонний дзвінок.

Резюме

Ім’я: Алвіна Найтлі

Ім’я: Елізабет Найтлі Карузо

Ім’я: підлягає уточненню

Електронна пошта: пишіть у «Твітері»: @AlvinaKnightly69

Я високомотивована й талановита вбивця в пошуках свого покликання як професіональної кілерки (щось типу Анджеліни Джолі в «Містер і місіс Сміт»)

Освіта:

• Немає

Досвід:

• Убивство моєї сестри-близнючки

• Забиття до смерті її чоловіка (з метою самозахисту)

• Холоднокровне вбивство дуже старого й докучливого священика

• Нарізання риби в дешевому суші-ресторані японської кухні

• Застрелила двох трьох кількох ліквідаторів-мафіозі

• Менеджер із пошуку клієнтів для розміщення реклами в рубриках

• Знищення вуличного крадія

• Триденна практика з досвідченим убивцею з коза ностра цього літа. Хоча він не вважав мене надто успішною. Він вважав, що я природжена вбивця

Хобі:

• Писати в «Твітері» Ченнінґу Тейтуму, Тейлор Свіфт і Майлі Сайрус

• Містер Дік (одинадцятидюймовий віброфалоімітатор)

• Кокаїн, амфетаміни, травка, марихуана, кетамін, екстазі, MDMA

• «Мартіні», «Піно-грі», граппа, «ВКД-блю», «Кривава Мері», «Малібу», джин (чистий або з тоніком. Байдуже, який тонік, тільки не «Слімлайн»), горілка «Абсолют», горілка «Смірнофф», горілка «Ґрей Ґус» (за акцією в «Теско»)

• Перегляд різноманітних порнофільмів із різних країн

• Написання хайку

Навички:

• Я вмію говорити англійською мовою досить добре дуже добре збіса офігенно

• Розмовна італійська (матюки із вищезазначених порнофільмів після занурення в багатство мови та культури під час проживання на Сицилії)

• Убивства

• Я знаю 326 різних сексуальних позицій

Рекомендації:

• Джанніно Марія Бруска (Ніно). Адреса: гадки не маю (якщо знайдете його, скажіть йому, що я йду по нього)

Дзінь.

Це мій тимчасовий телефон.

Я клацаю на «повідомлення».

Ооой, це від Доменіко.

«УНИЗУ», – написано в ньому.

Річка Тибр, Рим, Італія

Оскаженіла мавпа чи розлючений гризлі? Несамовитий голодний людожерливий зомбі? Доменіко схожий на всі найстрашніші нічні жахи разом, із доданим до них убивцею. У нього просто на лобі написано: «Поганець». Зламаний ніс схожий на рило. Двісті фунтів суцільного зла, що стоять просто біля моєї квартири. І він не сам. Він привів із собою двох необтесаних здорованів. Такого я не очікувала. Мені зненацька спадає на думку, що Ніно також може бути тут… Я відступаю на крок назад.

– Елізабет? – говорить Доменіко. – Ти на вигляд… інакша.

Він стискає мене у міцних обіймах, і в мене тріщать кілька ребер. Тепер пам’ятай, Алві, ти Бет. Він має тебе за дружину свого мертвого боса. Варто б мені ввімкнути білявку та вимкнути кровожерливу хижачку…

– Щойно почувши, що той stronzo тут, я одразу ж примчав, – говорить він. – Уявляєш, скільки лайна мені довелося розгрібати відтоді, як він покинув місто? За мною ганяють хлопці Дона Руссо. Ніно вбив Франко Мотісі.

– О, ні, як жахливо, – кажу я. – Не щастить – то не щастить.

Доменіко хитає своєю свинячою головою.

– Це Ріккардо та Джузеппе, – показує він на чоловіків.

Як Розенкранц і Ґільденстерн, хіба що не мертві.

Ріккардо високий і дуже худий, зі зголеним волоссям і незвичними косими очима. Джузеппе низенький і дуже жирний. Чи то він на дев’ятому місяці вагітності й носить близнюків, чи то в нього пивний живіт; він завширшки не менший, ніж заввишки. На лівій скроні в нього шрам, ніби від кулі (хтось, очевидно, просто не влучив). Від нього пахне чимось типу в’яленої яловичини. У нього не вистачає кількох зубів. Я витріщаюся на них, потім помічаю сумки. Не сказати, що вони обійшлися найнеобхіднішим. Є три напхані валізи. Футляр для скрипки. Коробка для капелюшків. Що це все таке? Подорожній цирк? Вони наміряються в мене ночувати?

Я впускаю їх у двері, і вони скидають сумки в передпокої.

Тоді Доменіко хапає мене за руку.

– Гей, ти що робиш?

– Ти зникла. Ти з тим stronzo. А Амброджо мертвий. Я хочу знати, що, в біса, діється. Ходімо зі мною, – каже він.

– Куди ми йдемо?

– Прогулятися.

– Гей! Відчепися. Відпусти мене.

Він виштурхує мене на вулицю та хряцає позаду себе дверима. Ріккардо хапає мене за другу руку, і мене огортає невимовний жах. Я пручаюся й напружуюся, але в цьому немає сенсу. Їх – троє, я – одна. Того ножа для м’яса не дістати, він у моїй сумочці «Прада». Бля, це була погана ідея. Варто мені було слухати Бет. Ріккардо з Доменіко волочать мене вулицею і якимись сходами донизу, до річки. Ми йдемо уздовж Тибру, доки не дістаємося до старого мосту.

– Тепер ви мене відпустите?

Ніхто не відповідає.

Ми стоїмо