Безсоння - Стівен Кінг

— Так, — нещасним голосом мовив Ед. Посмішка — збентежена, та й узагалі будь-яка — зникла. — Так, ви повідомили мені про мої права.

— Ви будете доставлені в поліцейське відділення і зареєстровані, — продовжив Лейдекер. — Після цього ви зможете зателефонувати та поклопотатися про звільнення під заставу. Крісе, проведи його в машину.

Нелл підійшов до Еда:

— Ви не збираєтеся створювати собі зайві проблеми, містере Діпно?

— Ні, — так само тихо відповів Ед, і Ральф помітив сльозу, що скотилася по його щоці. Ед машинально витер її тильною стороною руки. — Ніякого опору.

— Ось і чудово! — кивнув Нелл і повів Еда до машини.

Вони вже перетнули тротуар, коли Ед повернувся до Ральфа.

— Вибач, друже, — пробурмотів він і забрався в машину. Перш ніж сержант Нелл зачинив дверцята, Ральф устиг помітити, що зсередини немає ручки.

2.

— Отже, — мовив Лейдекер, повертаючись до Ральфа й простягаючи йому руку. — Вибачайте, що поводився трохи грубо, містере Робертсе, але іноді ці хлопці скаженіють. Особливо мене турбують ті, що зовні здаються спокійними, найчастіше саме їхні вчинки абсолютно непередбачувані. Джон Лейдекер.

— Джонні вчився в мене, коли я викладав у коледжі, — пояснив Мак-Ґоверн. Тепер, коли Ед Діпно був зачинений у машині, голос Білла так і дзвенів від полегшення. — Хороший студент. Пригадую, написав чудову курсову про захист прав неповнолітніх.

— Приємно з вами познайомитися. — Ральф потиснув Лейдекеру руку. — І не хвилюйтеся. Я не постраждав.

— Знаєте, з вашого боку було божевіллям прийти сюди, — щиро зауважив Лейдекер.

— Я боявся. Я й досі боюся.

— Розумію. Але ви все-таки вийшли сухим із води — це дуже важливо.

— Ні. Найважливіше — це Елен. Елен і дитина.

— Повністю згодний, але розповідайте, про що ви говорили з містером Діпно до нашого приїзду, містере Робертсе… Чи я можу називати вас Ральфом?

— Звичайно, можете. — Ральф коротенько переказав свою розмову з Едом.

Мак-Ґоверн, який тоді не все вловив з їхнього діалогу, мовчки слухав, витріщивши очі. Поглядаючи на нього, Ральф подумав, як Біллові бракує його панами. Без неї він мав значно старший вигляд. Майже древній.

— Що ж, звучить дуже дивно, — мовив Лейдекер, коли Ральф закінчив свою розповідь.

— А що буде далі? Його посадять у в’язницю? Це мусить статися.

— Можливо, й мусить, — погодився Лейдекер, — але різниця між тим, що слід учинити з ним і що буде насправді, занадто велика. Його не посадять і не відправлять у санаторій для душевнохворих — таке трапляється лише у старих кінофільмах. Найбільше, на що можна розраховувати, це запропонований судом курс лікування.

— Але хіба Елен не казала вам…

— Леді нічого нам не повідомила, та ми й не ставили їй питань. Вона й так дуже страждає — як фізично, так і морально.

— Звісно, — погодився Ральф. — Як нерозумно з мого боку.

— Пізніше вона, можливо, і підтвердить ваші слова… А може, й ні. Розумієте, іноді всі обвинувачення падають саме на жертв домашнього насильства. На щастя, за новим законом це не грає ролі. Він у нас у капкані. І ви, і леді з магазину будете свідчити про стан місіс Діпно й про те, кого вона звинуватила в тому, що сталося. А я можу засвідчити наявність крові на руках її чоловіка. Самі за себе промовляють і його слова: «Господи, просто не можу повірити, що я вдарив її». Я б хотів бачити вас завтра зранку, якщо це вам зручно, — щоб записати повні показання свідків, Ральфе. Це лише формальність. В основному справу зроблено.

Лейдекер дістав зубочистку з рота, зламав її й викинув, тоді знову вийняв коробочку.

— Хочете?

— Ні, спасибі, — відповів Ральф, ледь усміхнувшись.

— Що ж, огидна звичка, але я намагаюся кинути курити. Проблема з хлопцями типу Діпно полягає в тому, що вони занадто хитрі й винахідливі, коли справа стосується їхніх інтересів. У несамовитому стані вони накидаються на будь-кого… Потім відступають. Коли застаєш їх одразу після такого спалаху, — як це зробили ви, Ральфе, — вони, схиливши голову набік, зазвичай слухають музику, ніби намагаючись компенсувати свій вибух.

— Так усе й було, — підтвердив Ральф. — Саме так.

— Такий трюк спрацьовує на якийсь час, вони ніби присоромлені, каються, визнають свою провину. Вони настільки переконливі й милі, що іноді під солодкою поливою неможливо розгледіти гострі шипи. Навіть у таких екстремальних випадках, як із цим маніяком Тедом Банді, все іноді роками виглядає цілком нормально. Добре хоч, що таких хлопців, як Тед Банді, не так уже й багато, незважаючи на величезну кількість книжок і фільмів про вбивства.

— Який жах! — Ральф глибоко зітхнув.

— Так, але погляньмо на це з іншого боку: ми зможемо ізолювати Еда на якийсь час. Застава становить двадцять п’ять доларів, але…

— Двадцять п’ять доларів? — здивувався Мак-Ґоверн. У голосі його одночасно почулися цинізм і потрясіння. — І це все?

— Так, — підтвердив Лейдекер. — Я обвинуватив Діпно в нанесенні ушкоджень другого ступеня тяжкості, тому що звучить це серйозно, але в штаті Мен побиття дружини вважається лише провиною, хоч і підсудною.

— Однак у законодавстві є й дещо новеньке, — приєднався до розмови Кріс Нелл. — Якщо Діпно побажає, щоб його випустили під заставу, він повинен буде погодитися на повну відмову від будь-яких контактів з дружиною, поки справа не буде розглянута в суді, — він не має права відвідувати її вдома, підходити на вулиці, навіть телефонувати їй. Якщо ж він не погодиться, його будуть тримати під вартою.

— А якщо він погодиться з такою умовою, а потім усе-таки не дотримає слова? — поцікавився Ральф.

— Тоді ми запроторимо його за ґрати, — пояснив Нелл. — Тому що це вже є кримінальним злочином… Або може ним вважатися, якщо окружний прокурор захоче роздути справу. Хай там як, а порушники цієї умови, згідно з новим законом про насильство до домочадців, проводять за гратами не один день.

— Сподіваюся, дружина, стосовно якої угоду буде порушено, буде жива до початку суду, — додав Мак-Ґоверн.

— Так. — Лейдекер тяжко зітхнув. — Іноді виникає й така проблема.

3.

Повернувшись додому, Ральф більше години просидів біля увімкненого телевізора, дивлячись на екран незрячим поглядом. Під час рекламної паузи, коли він підвівся, сподіваючись знайти колу в холодильнику, його так хитнуло, що він змушений був спертися об стіну, щоб не впасти. Ральф весь тремтів, до того ж його дуже нудило. Він розумів, що це запізніла реакція організму на стрес, та однаково слабкість і нудота лякали.

Ральф знову сів,