Безсоння - Стівен Кінг

«Так, — вирішив Ральф. — Можливо, Ед хоче саме цього. Чому? Хтозна. Може, щоб трохи подебоширити, а може, просто тому, що збожеволів».

— Перестань молоти нісенітниці, — сказав він, знижуючи голос майже до шепоту.

Ральф відчув задоволення, коли увага Еда знову моментально перемкнулася на нього, але ще дужче Ральфа радувало те, що вираз печального нерозуміння зник з обличчя Еда. Натомість прийшла сторожкість. Він нагадував Ральфові хижака перед вирішальним стрибком.

Ральф трохи нагнувся, щоб бачити очі Еда.

— Це сталося через Сьюзен Дей? — так само вкрадливо запитав він. — Через Сьюзен Дей і аборти? Через мертвих дітей? Саме тому ти накинувся на Елен?

У голові в нього пролунало ще одне питання: «Хто ти насправді, Еде?» — але перш ніж Ральф устиг запитати, Ед, стрімко підхопившись, підбіг до Ральфа і штовхнув його в груди. Ральф упав спиною на вологу траву, встигнувши виставити лікті, щоб не вдаритися головою. Із зігнутими колінами, упершись ступнями в землю, він насторожено стежив за Едом.

— Ральфе, не зв’язуйся з ним! — порадив Мак-Ґоверн, що був на порівняно безпечній відстані.

Ральф не звернув на нього уваги. Він просто напівлежав, спираючись ліктями на землю й уважно дивлячись знизу вгору на Еда. Ральф був злий і наляканий, але ці емоції пересилювало досі незнайоме відчуття, від якого кидало в дріж. Він бачив божевілля — справжнісіньке божевілля. Не суперлиходія з коміксів, не Нормана Бейтса, не капітана Егаба. Це був усього лише Ед Діпно, співробітник лабораторії Гокінґа — один із «яйцеголових», як кажуть старі, що грають у шахи на майданчику для пікніків, — але однаково адекватна у сприйнятті демократів людина. І ось тепер цей цілком приємний homo sapiens перетворився на чудовисько, і це все сьогодні, коли Ед побачив підпис своєї дружини під зверненням, вивішеним на дошці оголошень у супермаркеті. Тепер Ральф розумів, що божевіллю Еда вже не менше року, і це змусило Ральфа задуматися, які ж секрети ховалися за доброзичливістю й чарівною посмішкою Елен, які дрібні, але такі виразні ознаки — крім синців — він прогледів.

«І ще Наталі, — подумав він. — Що бачила ця дівчинка! Що пережила вона, крім того останнього випадку, коли мати несла її по Гарріс-авеню, недбало притискаючи до закривавленого стегна?»

Руки Ральфа покрилися мурашками.

А в цей час Ед міряв кроками бетоновану доріжку, витоптуючи майорці, висаджені Елен по краях як бордюр. Він знову перетворився на того Еда, якого Ральф бачив в аеропорту торік: ті ж люті ривки головою, той же порожній, невидющий погляд.

«Це і є те, що повинна була приховувати напускна привітність, — подумав Ральф. — Зараз він точнісінько такий же, як після зіткнення з водієм пікапа, — немов бійцівський півень, що обзирає свою вотчину в пошуках чужинців».

— Узагалі ж, її провини тут нема, — швидко заговорив Ед, ударяючи кулаком правої руки по лівій долоні. І раптом Ральф побачив, що в Еда можна перелічити всі ребра — він мав такий вигляд, наче голодував багато місяців.

— І все-таки, якщо чиясь дурість сягає певної межі, миритися з цим стає важко, — продовжував Ед. — Вона як ті волхви, що прийшли до царя Ірода за інформацією. Я хочу сказати, що як же можна бути такими дурними? «Де народжений Цар Юдейський?» І вони питають це в Ірода? Ось тобі й мудреці! Правильно, Ральфе?

Ральф закивав головою: «Звичайно, Еде. Що б ти не сказав, Еде».

Ед кивнув у відповідь, знову закрокував туди-сюди, вдаряючи кулаком по долоні.

— Точнісінько як у пісні «Роллінґ Стоунз» — «Поглянь, поглянь, поглянь на цю дурепу». Ти, певно, не пам’ятаєш? — Ед розсміявся. Істеричний звук, що скидається на те, як пацюки танцюють на битому склі.

Мак-Ґоверн присів поруч.

— Ходімо звідси, — пробурмотів він. Ральф заперечно похитав головою, а коли Ед знову почав наближатися до них, Мак-Ґоверн швидко підхопився й відійшов на тротуар.

— Вона гадала, що зможе обвести тебе навколо пальця, так? — запитав Ральф. Він і далі лежав на траві, спираючись на лікті. — Елен гадала, що ти не довідаєшся про її підпис під зверненням?

Ед стрімко перетнув доріжку й, схилившись над Ральфом, потряс кулаками над його головою, зовсім як лиходій у німому кіно.

— Ні! — крикнув він. — Аероплан Джефферсона замінили «Енімалз», Ерік Бердон змінив погляди, згідно із Джоном Лi Гукером: бах-бах-бах, застрелю на місці!

Мак-Ґоверн пискнув, мабуть, гадаючи, що Ед зараз накинеться на Ральфа, але замість цього Ед Діпно, спершись пальцями лівої руки на траву, став у позу спринтера, що чекає пострілу стартового пістолета, щоб кинутися вперед. Усе обличчя його було в краплях, які Ральф спочатку прийняв за піт, але потім він згадав, як Ед пройшов повз струмінь із поливного пристрою. Ральф не міг відвести погляду від плями крові на лівому склі окулярів Еда. Вона трохи розмазалася, і від цього зіниця здавалася кривавою.

— Це просто доля, що я виявив її підпис! Доля, розумієш! Не ображай мене, сумніваючись у моїх розумових здібностях, Ральфе! Ти вже старий, але дурнем тебе не назвеш. Справа в тому, що я йду в супермаркет купити дитяче харчування і виявляю — ото іронія! — що вона підписалася під зверненням дітовбивць! Центуріонів! На чолі з самим Кривавим Царем! І знаєш що? Я… Так… І побачив… Кров!

— Хто такий Кривавий Цар, Еде?

— О, будь ласка! — Ед підозріло глянув на Ральфа. — «Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав». Це Біблія, Ральфе. Євангеліє від Матвія, глава 2, вірш 16.Ти маєш сумніви щодо цього?

— Немає. Якщо ти так кажеш, я тобі вірю.

Ед кивнув. Погляд його глибоких темно-зелених очей метався з одного боку в другий. Потім він повільно нахилився вперед, поклавши руки на плечі Ральфа, наче мав намір поцілувати його. Ральф відчув запах поту, слабкий, майже вивітрений аромат лосьйону після гоління і чогось іще — того, що нагадувало прокисле молоко. Може, це був запах Едового божевілля?

— Буде краще, — видихнув Ед просто в обличчя Ральфу, — буде краще, якщо ти повіриш. — Погляд його перестав безцільно блукати й сконцентрувався на Ральфі. — Вони вирізали всіх дітей, — вимовив він тремтячим голосом. — Вирізали з материнського лона й