Чотири після півночі - Стівен Кінг

— Звучить непогано.

— Тоді прошу сюди, — мовила міс Лорц, і Сем пішов за нею до столу видачі.

3

Вона дала йому заповнити картку — і він написав своє ім’я, адресу, номери телефонів і місце роботи.

— Бачу, ти живеш на Келтон-авеню. Чудово!

— Так, мені подобається.

— Будинки там дуже гарні й великі — тобі слід одружитися.

Його це трохи здивувало.

— Як ви дізналися, що я неодружений?

— Так само, як і ти дізнався, що я незаміжня, — сказала вона. — Її усмішка стала трохи лукавою, трохи котячою. — На підмізинному пальці порожньо.

— О, — незграбно мовив він і усміхнувся. Він подумав, що навряд чи це була його блискуча усмішка, і відчув, як теплішають щоки.

— Два долари, будь ласка.

Він дав їй дві банкноти. Міс Лорц підійшла до маленького столика, на якому стояла старенька, схожа на скелет друкарська машинка, і швидко надрукувала щось на жовтогарячому читацькому квитку. Тоді вона принесла його назад до столу видачі, пишним почерком написала внизу своє ім’я і поставила підпис, а тоді підіпхнула квиток до Сема.

— Перевір, щоб усе було правильно, будь ласка.

Сем так і зробив.

— Усе правильно. — Він помітив, що її звали Арделія. Гарне ім’я, і доволі незвичайне.

Міс Лорц знову взяла його новий квиток — його перший квиток із часів коледжу, та й тим він користувався коли-не-коли — і поклала його під об’єктив камери для мікроплівки поруч із картками, які вона витягла з кишеньок обох книжок.

— Ці книжки можна тримати лише тиждень, бо вони в рубриці «Тематичні довідники». Я сама придумала цю категорію для книжок, що мають такий високий попит.

— Порадники для ораторів-початківців мають високий попит?

— Вони, а ще книжки про те, як полагодити сантехніку, як навчитися простих магічних трюків, довідники з етикету… ти б здивувався, коли б знав, по які книжки приходять люди, коли їм припече. Але я знаю.

— Не маю жодного сумніву.

— Я в цій справі вже дуже, дуже давно, Семе. Тижневий термін продовжувати не можна, тож обов’язково поверни їх до шостого квітня. — Вона підвела голову, і на її очі впало світло. Сем ледь не махнув рукою на побачене, думаючи, що то просто відблиск… але то був не відблиск. Її очі світилися. Рівним, упевненим сяйвом. На якусь мить Семові здалося, що в Арделії Лорц замість обох очей п’ятицентові монети.

— Або що? — спитав він, і його усмішка раптом перестала бути схожою на усмішку — і стала схожою на маску.

— Або доведеться послати до тебе бібліотечного полісмена, — сказала вона.

4

На мить їхні погляди зустрілися, і Сем подумав, що побачив справжню Арделію Лорц і що в цій жінці не було геть нічого від чарівної, милої старої діви-бібліотекарки.

«Ця жінка може бути по-справжньому небезпечною, — подумав він, а тоді трохи знітився і відігнав цю думку. Похмурий день, а ще, мабуть, напруга від наближення часу промови таки допекли йому. — Вона така ж небезпечна, як консервовані персики… І річ не в хмарах на небі й не в зустрічі з ротаріанцями. Це все через ті кляті плакати».

Сем узяв «Порадника промовця» й «Улюблені вірші американців» під руку, і вони вже майже дісталися до дверей, перш ніж він зрозумів, що міс Лорц проводжає його до виходу. Сем непорушно став на місці. Вона здивовано подивилася на нього.

— Можна мені спитати дещо, міс Лорц?

— Аякже, Семе. Я тут саме для цього — відповідати на питання.

— Ідеться про дитячу залу, — сказав він, — і про ті плакати. Деякі з них мене здивували. Майже шокували. — Він боявся, що скидатиметься на баптистського проповідника, якому серед інших журналів на столику парафіянина потрапив на очі номер «Плейбоя», але прозвучало зовсім не так. «Мабуть, тому, — подумав він, — що зараз це не просто усталений вислів. Мене справді шокувало. Без усякого “майже”».

— Плакати? — спитала вона, насуплюючись, а тоді її чоло розгладилося. Вона засміялася — А! Ти, певно, кажеш про бібліотечного полісмена… і, звісно, Простака Саймона.

— Простака Саймона?

— Ну, з того плаката, на якому написано «НІКОЛИ НЕ СІДАЙТЕ В МАШИНУ ДО НЕЗНАЙОМЦІВ!». Так діти кличуть хлопчика, що там намальований. Того, що кричить. Вони кличуть його «Простаком Саймоном» — мабуть, зневажають його за те, що він учинив таку нерозумну річ. Мені здається, це дуже здорова реакція, чи не так?

— Він не кричить, — повільно мовив Сем. — Він верещить.

Вона знизала плечима.

— Кричить, верещить — яка різниця? Ми тут не чуємо ані того, ані іншого. Діти дуже хороші — дуже шанобливі.

— Ще б пак, — сказав Сем. Тепер вони вже вийшли до передпокою, і він глянув на напис на підставці, той, що не просто повідомляв:

МОВЧАННЯ — ЗОЛОТО

чи:

ДОТРИМУЙТЕСЯ, БУДЬ ЛАСКА, ТИШІ

а містив один незаперечний наказ:

ТИХО!

— Крім того — усе ж залежить від тлумачення, чи не так?

— Мабуть, що так, — погодився Сем. Йому здавалося, що його заманюють — і дуже вміло — у таке місце, де в нього не буде моральної опори під ногами, і поле діалектичного бою знову залишиться за Арделією Лорц. Він гадав, що для неї це далеко не первина, і через це затявся. — Але мені ті плакати здалися дещо надмірними.

— Невже? — ввічливо спитала вона. Тепер вони вже стояли назовні коло дверей.

— Так. Страшними. — Він наважився і сказав так, як думав. — Недоречними для місця, куди приходять малі діти.

Семові здалося, що його слова не прозвучали тирадою обуреного фарисея чи святенника, і це його втішило.

Вона усміхалася, і та усмішка дратувала його.

— Ти не перший, хто висловив таку думку, Семе. Бездітні дорослі нечасто заходять до дитячої зали, але іноді вони туди таки потрапляють — дядьки, тітоньки, кавалери матерів-одиначок, яким довелося забирати дитину… або ті, котрі шукають мене, Семе, як оце ти.

«Люди, яким припекло, — казали її холодні сіро-блакитні очі. — Ті, що прийшли по допомогу, а щойно отримали її, починають критикувати те, як ведуться справи в Громадській бібліотеці Джанкшн-Сіті. Те, як я веду справи в Громадській бібліотеці Джанкшн-Сіті».

— Вам, певно, здається, що я дарма пхаю свого п’ятака, — миролюбно додав Сем. Він почувався геть не миролюбно — насправді він раптом утратив усю миролюбність, — але це була ще одна професійна звичка, якою Сем зараз прикрився, ніби плащем.

— Анітрохи. Просто мені здається, що ти не розумієш. Минулого літа, Семе, у нас було опитування — це частина щорічної програми літнього читання. Ми називаємо її «Читальною гарячкою Джанкшн-Сіті», і кожна дитина отримує один голос за кожну прочитану книжку. Це