Аптекар - Стефані Маєр

Вона поставила на паузу, коли він заговорив, а потім помалу промотала назад. Він знову набрав номер. Тепер тон його голосу був на сто вісімдесят градусів відмінний від попереднього. Зміна була настільки разючою, що вона здригнулась. Їй навіть спало на думку, що вона щось сплутала в програмі й поставила попередній запис.

Говорив він ласкавим голосом, як дідусь.

— Я розбудив тебе, хіба ні? Як тобі спалося? Так, пробач, у мене виникла невеличка нагальна справа. Я мав поїхати в офіс… Ні, планів не відміняй. Зводи Лівві в зоопарк. Завтра буде спекотніше… У цьому в тебе вибору немає, Ерін. Мені прикро, що сьогодні не можу піти з вами, але я нічого не можу вдіяти… Лівві добре розважиться й без мене. Вона розповість мені про все сьогодні за вечерею… Зробіть якомога більше фото. Я нічого не обіцяю, але намагатимусь встигнути на вечерю… Так не чесно… Так, я пригадую, що казав тобі, що цей тиждень буде неважким, але ти ж розумієш, що таке робота, любонько. Жодних гарантій.

Глибоке зітхання.

— Я люблю тебе. Поцілуй Лівві за мене. Я дам тобі знати, коли звільнюсь.

Коли він поклав слухавку, Алекс пройняв мороз поза шкірою. Він справді гадав, що все до вечері скінчиться чи просто заспокоював доньку?

Знову тиша й друк. Мабуть, його тримають у курсі електронною поштою. Вона була впевнена, що Кевін був десь у самій гущавині цих подій. Чи він уже заговорив? Вона гадки не мала.

До поточного моменту на записі більше нічого не було. Карстен нікуди не йшов. Діверз, мабуть, вирішував свою проблему.

Не знімаючи навушників, Алекс поклала голову на руки на столі. Карстен знову щось друкував.

Вона уявила його за столом із незворушним виразом обличчя, поки він давав настанови чи ставив запитання. Чи сповнюватиметься він тривогою? Чи з його лисої голови стікатиме піт від нервової напруги? Ні, вона була впевнена, що він буде холоднокровним і точним, не більш напруженим, ніж якби він друкував запит на запаси паперу.

Він би знав, про що слід спитати, навіть якщо Діверз не знає. Він би зміг повністю керувати операцією зі свого ергономічного крісла. Подивившись на те, як Кевіна замордували до смерті, вибіг би на вечерю, яку замовив, не беручи в голову побачене.

Через несподівану лють, що спалахнула в ній, Алекс мало не вдавилась.

Те, що зараз коїться, не має жодного стосунку до національної безпеки чи спасіння життів. Карстен втілював особисту помсту від імені людини, яка, цілком імовірно, сама варта того, щоб її покласти на стіл допитів. Карстен перетнув межу від спірно необхідних спецоперацій до відверто карних вчинків уже дуже давно і, як видається, його це ніяк не зачепило. Можливо, так було завжди. Можливо, усе, що вона будь-коли робила на його вимогу, кожен нелюдський вчинок, зроблений в ім’я безпеки народу, насправді був обманом.

Чи вважав він себе аж настільки недоторканим? Що такі таємні вибори ніколи не зачеплять його громадського життя? Чи він вважав себе невразливим? Чи він не усвідомлював, що теж має тих, за кого відповідає?

Бували й гірші речі, ніж бути отруєним.

У Алекс перехопило подих. Раптом у її голові відкрився новий шлях, на котрий вона раніше ніколи не зважала. Звісно, шанси дуже мізерні, вона це розуміла. Усе тисячу разів може полетіти шкереберть, існує безліч способів все зіпсувати. Майже неможлива річ, навіть маючи рік на планування кожної дрібниці.

Вона відчула, як Деніел поклав руку їй на спину. Крізь навушники розчула його стурбований голос:

— Алекс?

Вона поволі підвела очі. Прикіпіла поглядом до Деніела, оцінюючи. Потім так само подивилась на Вал.

— Дайте мені ще десять хвилин, — сказала, а потім, поклавши голову на руки, знову зосередилась.

Розділ 28

Алекс говорила швидко, розтлумачуючи свій план, підкреслюючи деталі, які були більш ніж вагомими. Вона намагалася зробити так, щоб він здавався обміркованим, наче вона в усьому впевнена.

Деніел ніби купився, уважно слухаючи, періодично киваючи, а от Вал Алекс ніяк не могла прочитати. Її погляд був зосереджений на Алекс, але вона ніби дивилася крізь її обличчя на її потилицю. Вираз її обличчя був увічливо відсторонений.

Алекс розповіла про кінцевий етап, який аж ніяк не можна назвати убезпеченим від невдачі, як їй би хотілось, але вона усвідомлювала, що непереконливо розповідала про результат її плану, так само, як непереконливими були її слова про попередню підготовку. Вона глянула вниз на морду Ейнштейна, що поклав голову їй на ногу, а не у людські обличчя, гладячи його тим частіше, що більше наростало її зніяковіння. Намагаючись завершити на позитивній ноті, вона говорила трохи довше, ніж мала б. На півслові Вал її обірвала:

— Ні, — мовила Вал.

— Ні? — перепитала Алекс.

Вона промовила це слово питальним тоном, але насправді вже здалась.

— Ні. Я цього робити не буду. Бо тебе вб’ють. Звісно, приємно, що ти прагнеш повернути Кевіна, але будь реалісткою, Алекс. Це не спрацює.

— Може й подіяти. Вони цього не сподіватимуться. Вони не будуть готові.

— Байдуже, напоготові вони чи ні. Їх там буде більш ніж достатньо, аби цьому зарадити. Ти, уникнувши однієї кулі, упадеш від іншої. Той, хто поруч із першим, поцілить у тебе.

— Ми навіть не знатимемо, скільки людей всередині.

— Саме так, — мовила Вал безбарвно.

— Вал, вони на нас і уваги не звернуть. Ти просто будеш невідомою помічницею. Ці люди щодня бачать сотні убивць. У їхніх очах ти будеш невидимою.

— Я ніколи в житті не була невидимою.

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

Вал глянула на неї абсолютно беземоційно:

— Ні.

Алекс глибоко вдихнула. Вона знала, що долучати Вал несправедливо. Вона мала б обійтися без неї.

— Добре, — сказала вона, хоча прагнула, аби її голос лунав сильніше. — Тоді я зроблю все самотужки.

— Алекс, ти не можеш, — наполягав Деніел.

Вона слабко йому всміхнулась.

— Я зможу. Не знаю, чи добре в мене вийде, але я маю спробувати, хіба ні?

Деніел у розпачі поглянув на неї. Вона бачила, що він хоче посперечатись. Він хотів сказати, що не треба їй пробувати, але це означало б покинути Кевіна, дати йому померти в агонії. Його становище було цілком невигідним. Тепер, коли є хоч одна надія, як він може повернутись спиною і піти геть?

— Разом ми упораємося з першою частиною, — мовила вона до нього.

— Але в мить, коли ти відійдеш від Карстена, він тебе