Аптекар - Стефані Маєр
— Дай-но я поміркую, — повторила вона. — Я спробую знайти вихід.
Деніел кивнув.
— Але разом, Алекс. Ми поїдемо разом. Ми залишимось разом.
— Навіть незважаючи на те, що це обох нас наражає на небезпеку?
— Навіть тоді.
Алекс упала голічерева на ліжко, знову затуляючи обличчя долонями.
Якби для них була якась ідеальна можливість утекти, вона б уже скористалась нею раніше. Вона зараз перебувала тут переважно тому, що план втечі провалився. А тепер і план нападу провалився. І вона через те не надто була сповнена оптимізму.
Чудно, як ніколи не усвідомлюєш того, скільки всього ти можеш втратити, поки цього не втрачено. Вона знала, що у них з Деніелом усе серйозно; і змирилась з такою незручністю. Але кому б спало на думку, що вона сумуватиме за Кевіном? Як він став їй другом? Власне, не другом, бо друзів ми обираємо самі. Радше родичем — братом, якого уникаєш під час сімейних зібрань. У неї ніколи не було такої людини, але, мабуть, саме так почуваєшся, так болить, коли втрачаєш того, кого ніколи не хотів мати поруч, але на кого з часом навчився покладатись. Завдяки Кевіновій нахабній самовпевненості вона стала почуватись безпечно, як уже не почувалась протягом багатьох років. Гра в його команді — це гра в команді переможців. Його невразливість обернулась на страхувальну сітку.
Чи була колись.
А пес? Про собаку вона навіть згадувати не повинна, бо ця думка позбавлятиме її сил. І її мозок не знайде жодного рішення.
І знову образ Кевіна в її уяві блискавкою промайнув під її заплющеними повіками. Якби вона хоча б знала, що його вже немає серед живих, то вже було хоча б щось. Якби ж вона могла повірити, що зараз він не страждає в агонії. Звісно, він досить кмітливий, аби знайти вихід. Чи був він настільки впевнений у собі, що невдача навіть не розглядалась?
На її думку, вона вдосталь знала про Діверза за його пересуваннями до цього моменту, аби бути впевненою, що він не змарнує нагоди, якщо у ній є хоча б щось, що дасть перевагу.
Вона щиро бажала, аби все було навпаки. Якби схопили її, вона знайшла б стрімкий і безболісний вихід, не давши Карстену та Діверсу нічого на решту. Хай де Кевін схибив, хай що в нього пішло не так, він все одно є найвправнішим у тому, щоб зберегти Деніелові життя. І Вал заразом. Вал мала б найлегшу можливість утечі на нетривалий термін, але ані Карстен, ані Діверз не належать до тих, хто залишає свідків.
А якби на місці Алекс опинився Кевін, і йому довелось би складати план, як би він вчинив?
Алекс і гадки не мала. У нього були ресурси, про які вона нічого не знала, ресурси, які вона не спроможна відтворити. Але навіть за таких обставин єдине, що йому залишалось, — тікати. Можливо, він би повернувся згодом, аби спробувати знову, але він навряд зміг би жити, як раніше, зустрівшись з ватагою кілерів потенційного віце-президента. А зараз час зникнути й перегрупуватись.
Або, за цих обставин, зникнути й залишатись зниклими.
Той відворотний образ Кевіна ніяк не зникав з її голови. Недолік того, що вона фахівець із допитів у тому, що вона в найдрібніших подробицях знає, що вони можуть з ним зараз робити. Вона не могла не лічити хвилини, що спливають, не уявляти, як відбувається допит.
Деніел мовчав. Речі він пакував недовго; вони не розкладали їх тут, не влаштовувались зручно. Вони від самого початку знали, що, можливо, їм доведеться зніматись і їхати будь-якої миті, чи то через якусь катастрофу, чи то зуживши гостинність Вал.
Вона розуміла, що він відчуває. Він ніяк не хотів повірити, що все обернулось так погано. Не хотів йняти віри, що, можливо, Кевін вже мертвий чи що смерть наразі для нього, можливо, — найкращий вихід. Він згадуватиме, як Кевін вдерся крізь дах посеред ночі, аби його врятувати, і почуватиметься винним, що не зміг зробити те саме для нього. Більш ніж винним — безпорадним, слабким, лютим, відповідальним, боягузом… Те ж саме, що вже почала відчувати вона.
Але вона нічого не могла вдіяти для Кевіна. Якби вони з Кевіном помінялись місцями, він би теж нічого не спромігся вдіяти для неї. Не знав би, де вони її тримають. Лихочинці не обрали б місце, про яке знають Алекс чи Кевін. Перед ними відкрито безліч можливостей. А якщо й був би якийсь спосіб визначити їхню схованку, вони б не вчинили так недбало, щоб не потурбуватись про добру охорону в тому місці. Кевін був би так само безпорадний, як і вона.
Вона не повинна марнувати час, розмірковуючи про неможливе. Вона має зосередитись.
Вона має діяти, припускаючи, що Кевін ще живий і що поганці невдовзі знатимуть, що вона та Деніел теж живі й десь поруч. Вони дізнаються ім’я Вал та її адресу. Вони знатимуть марку, модель, колір та, імовірно, номерні знаки двох авто, які вони наразі мають у своєму розпорядженні. Отже, час їм якомога далі дистанціюватись від цих фактів.
Алекс поволі підвелась.
— Мабуть, нам ліпше віднести речі в машину й рушити.
Деніел підпирав стіну поруч із купою сумок, схрестивши руки на грудях. З червоними очима. Він кивнув.
Вал ніде не було, коли вони визирнули у вітальню, обоє з повними торбами в руках. Без собаки кімната здавалась холоднішою та просторішою. Алекс швидко попростувала до вхідних дверей.
У ліфті та дорогою до машини вони не розмовляли. Алекс, кинувши сумки біля багажника, виловила ключі в кишені.
Нетривалу тишу розітнуло тихе шкряботіння. Скидалось, що воно лунає десь поряд чи, можливо, з-під машини.
Я пришелепувата, — міркувала Алекс, сідаючи навпочіпки біля сумок, у яких, як сподівалась, була зброя, хоча насправді найімовірніше там — медичні засоби. Вона знала, у якому вони зараз небезпечному становищі, але все одно зайшла в підземний гараж-парковку без зброї.
Сподівалась, що Кевін протримається довше. Дурепа.
Деніел ніс важчі торби. Щойно поклавши руку на сумку, що стояла перед нею, Алекс збагнула, що там засоби першої медичної допомоги, які тепер уже їй не
