Аптекар - Стефані Маєр

— Якщо вони й справді дістались до Кевіна… що, як гадаєш, трапиться з Ейнштейном? — спитала Вал так само скептично, але її очі кольору ляпіс-лазурі стали безмежно вразливими.

Алекс сіпнулася. Чому вона над усе почала перейматися долею тварини? Яке безглуздя!

— Ми не маємо часу, аби все зараз дізнатись, — відповіла Алекс. — Маєш куди піти, Вал? Місце, про яке не знає Кевін?

— У мене таких місць мільйон, — її обличчя стало суворішим. Раптом її досконале обличчя набуло такого вигляду, ніби належало прекрасній ляльці, холодній та порожній. — А у вас?

— У нас трохи обмеженіший вибір, але я щось вигадаю. Збери речі, які хочеш зберегти, можливо, повертатись сюди буде небезпечно. Можна я візьму перуку?

Вал кивнула.

— Дякую. У тебе ще є машина, окрім тієї, на якій ми їздили? Кевін забрав позашляховик Маккінлі, коли поїхав разом з Ейнштейном.

— У мене є тут кілька. Та машина не моя. Кевін приїхав на ній.

Вал, граційно розвернувшись навколо своєї осі, повільно пішла до сходів. Алекс не могла збагнути: вона йде пакувати речі чи подрімати? Вал їй не повірила.

У Алекс думки снували у тисячі напрямів. Вони мусять швидко знайти нове авто, а старе, про яке знає Кевін, десь залишити. Вона мала обміркувати безліч дрібниць, і дуже швидко.

Розвернувшись, Алекс поспішила знов у вітальню. Вона теж має зібрати речі.

І поміркувати. Цього вона не планувала. А мала б.

Деніел пішов коридором за нею слідом.

— Скажи, що мені робити? — спитав, коли вони заходили у двері.

— Можеш спакувати все знову в спортивні сумки? Я… Мені треба кілька хвилин поміркувати. Сьогодні ми не маємо права схибити. Дай-но я зосереджусь, добре?

— Звісно.

Алекс лягла на ліжко й затулила руками обличчя. Деніел швидко збирав речі в кутку, шум не заважав їй. Вона намагалась обміркувати всі можливі для них кроки, усе, про що Кевін не знав.

Такого було небагато. Вона навіть до Лоли повернутись не могла, щоб забрати, адже заклад обирав Кевін.

Ще раз вдихнувши, аби сконцентруватись, вона відігнала цю думку. Зараз не час сумувати.

Попервах вони зупинятимуться в маленьких мотелях. Платитимуть тільки готівкою. На щастя, у неї лишилось багато Кевінових грошей від наркотиків. Вони зможуть жити з високо піднятою головою.

Певна річ, Карстен це передбачить. Її обличчя та обличчя Девіда опиняться у всіх поліцейських повідомленнях, які розішлють на всі потенційні зупинки в електронних листах на відстані тисячі миль. Оскільки їм уже розповідали історію Деніела, то, можливо, вони зроблять з неї його заручницю. Іншу версію важко було б видати за правду, зважаючи на різницю в розмірах Алекс і Деніела.

Вони могли б отаборитись у будь-якій машині, що знайдуть, як уже робили раніше. Вони будуть вкрай обачними. Щойно люди Карстена знайдуть авто Кевіна, вони будуть відстежувати всі продані уживані машини, кожне оголошення про потребу в такій машині, кожну вкрадену машину на відстані в сотні кілометрів. Усе, що відповідатиме такому сценарію, потраплятиме в перелік, а коли якийсь коп повідомить про таке авто, люди Карстена не забаряться.

Можливо, уже час повернутись у Чикаго. Можливо, Джоуї Джанкарді не вб’є її одразу. Можливо, він торгуватиметься за якесь боргове рабство в обмін на дві пластичні операції на обличчі. Чи, можливо, він, унюхавши її розпач, знатиме, що можна добре заробити, продавши її знову тим, хто її шукає.

У неї є нові посвідчення особи, про які Кевін і гадки не має, але у Девіда таких немає. Документи, які вона поцупила у Кевіна в пересувній Печері Бетмена, небезпечно використовувати.

Хіба що Деніел діятиме дуже швидко.

Прибравши долоні з обличчя, вона підвелась.

— Гадаєш, ти опанував основоположні принципи гри у хованки?

Деніел повернувся, тримаючи в руках дві сумки з набоями.

— Можливо, найбільш основоположні з основ.

Алекс кивнула.

— Ти кмітливий. Ти ж добре розмовляєш іспанською, хіба ні?

— Нічогенько. Ти в Мексику гайнути хочеш?

— Якби ж я могла! Мексика, мабуть, не найбезпечніше для твого обличчя місце, оскільки ти так часто там бував, але в Південній Америці багато добрих схованок. І дешево, тож грішми певний час будеш забезпечений. Ти не змішаєшся з місцевими, звісно, але там безліч емігрантів…

Деніел мить вагався, а тоді обережно склав набої в одну із сумок. Потому підійшов до неї.

— Алекс, ти використовуєш забагато займенників другої особи. Ти маєш на увазі, що зараз маємо розійтися?

— Тобі безпечніше за кордоном, Деніеле. Якщо ти заляжеш на дно десь у тихій місцині в Уругваї, можливо, вони ніколи б не дізнались…

— То чому ми не поїдемо разом? Бо вони шукатимуть пару, якщо… якщо Кевін заговорить?

Вона згорбилась і знизала плечима, нібито захищаючись.

— Бо в тебе немає паспорта.

— А ти гадаєш, вони не сподіватимуться, що Деніел Біч спробує сісти на літак?

— Ти будеш не Деніелом Бічем. У мене є кілька Кевінових добірок особистих документів. Пройде немало часу, поки вони почнуть розпитувати Кевіна про підробні документи, якщо взагалі питатимуть. А сьогодні ти цілком устигнеш сісти на літак до Чилі.

Його вираз обличчя враз посуворішав, став майже сердитим. Він скидався на Кевіна, і вона здивувалась, як смуток зробив його таким.

— То я просто сам рятуватимусь? Залишивши тебе тут?

І знову щось схоже на знизування плечима.

— Ти ж сам казав, що вони шукатимуть пару. А я прослизну крізь дірки в тенетах.

— Вони шукатимуть тебе, Алекс. Я не…

— Добре, гаразд, — втрутилась вона. — Дай-но я ще поміркую. Щось вигадаю.

Деніел безкінечну хвилину не зводив з неї очей. Поволі його обличчя пом’якшало, і він знову став собою. Нарешті його плечі різко опустились, і він заплющив очі.

— Пробач, — прошепотіла вона. — Мені прикро, що не спрацювало. Прикро, що Кевін…

— Я досі сподіваюсь, що він увійде в ці двері… — зізнався Деніел, розплющивши очі й втуплюючи погляд у підлогу. — Але інтуїтивно відчуваю, що цього не станеться.

— Знаю. Якби ж я помилялась…

Він блискавично поглянув на неї.

— Якби ми помінялись ролями, він би щось вдіяв. Знайшов би спосіб. Але я нічого не можу вдіяти. Я — не Кевін.

— Кевін опинився б у тому самому становищі, що й ми зараз. Він би не знав, де вони тебе тримають. А якщо б і знав, то був би в неймовірно програштому становищі. Він би нічим не міг зарадити.

Деніел, захитавши головою, опустився на ліжко. — І ніщо б із цього його не спинило.

Алекс зітхнула. Деніел,