Твердиня - Максим Іванович Кідрук

— Це прямий вузол, бадді. Він небезпечний.

— Чому?

— Тому що ненадійний. Він має здатність проковзувати і розв’язуватись. Ти уявити не можеш, скількох людей він відправив на той світ.

Американець мав рацію: прямий вузол забрав життя не одного альпініста. Мулат узяв обидві мотузки в руки і заходився сплітати їх наново.

— Я скручу їх вузлом під назвою ґрейпвайн[148]. Він самозатяжний, під дією ваги тільки дужче затягується. Так буде краще.

Левко уважно спостерігав за тим, що робить мулат.

Ґрейпвайн, або подвійний рибальський вузол

Якраз тоді, коли Лео і Ґрем зосередились на в’язанні вузла, Сьома блимнув ліхтарем, сповіщаючи про небезпеку. Домовившись про сигнал, хлопці не врахували одного нюансу: Семенів ліхтар був не надто потужним — щоб зафіксувати спалах, Ґрему слід було постійно дивитись на схід. Що ще гірше: Сьома блимнув коротко, мерщій погасивши світло. Росіянин і так ризикував, знаючи, що з-за спини підходить охоронець. Левко краєм ока помітив, що на мить на терасі посвітлішало, проте сприйняв виблиск за відсвіт далекої блискавки. На той момент він більше переймався негодою і навіть не думав про те, що їх можуть застукати. На всяк випадок українець кинув швидкий погляд у той бік, де мав би бути Сьома, та росіянин у цей час уже заповзав під брезент намету-їдальні. Сигнал лишився непоміченим.

— Ось, готово, — сказав американець.

Наступивши ногою на канат, він смикав зелену мотузку — перевіряв на міцність вузол.

По тому він зіштовхнув канат у прірву, тоншу линву накрутив на себе на рівні пліч (ставши схожим на раба-втікача, якого піймали і скрутили за допомогою ласо) і відступив до стіни сьомого рівня.

Левко намацав тонку линву і став спускатися. Мотузка губилась у пітьмі, через що хлопцю здавалось, наче він тримається руками за порожнечу. Він зрадів, коли дістався вузла і поліз далі по канату. Грубий і м’який, канат був уже як рідний. Врахувавши досвід першої спроби, українець наловчився протистояти вітру, і за весь спуск його тільки раз відірвало від стіни і протягнуло над проваллям. Через хвилину він занурився у крону бруґмансії і взявся хапливо рвати квітки.

Дерево дивно пахло. Запах йшов від квіток і був неприємно масляним, гидким, якщо відверто, хоч і терпимим.

По тому, як послабшав натяг мотузки, Ґрем зрозумів, що Лео дістався дерева. Мулат видихнув (цього разу тримати українця було важче: тонка нейлонова линва боляче врізалась у тіло, аж згинаючи хлопця) і розслабився, припавши спиною до муру. Довго байдикувати йому не випало. Обернувши голову праворуч, Ґрем запримітив, що хтось стоїть на терасі — точно на тому місці, де ще п’ять хвилин тому зміїлась альпіністська мотузка, — і нишпорить променем по площадці 6-го рівня.

«Семен? Щось шукає?» Попервах американець лише насторожився, та вже зовсім скоро посірів від переляку. То не був один з умовних сигналів, а Семен не настільки дурний, щоб висвічувати щось на шостому рівні в той час, коли Лео спустився за квітками бруґмансії.

Ґрем втиснувся в стіну, з жахом усвідомивши, що поняття не має, ані хто то такий, ані що йому треба серед ночі на терасі шостого рівня.

CXV

— Joder![149] — лайнувся охоронець, побачивши, наскільки низько розпласталися хмари.

Він покрутився коло вертолітних площадок, обійшов хатину Джейсона і подався до пірамід. Крики більше не повторювались, натомість мав початись дощ, та й на відкритому просторі, без захисту громовідводу, що не кажи, було невесело, тому хлопчина хотів якнайшвидше завершити обхід. Буревій жахливо стугонів, і вартовий засумнівався, що міг щось почути, сидячи в ангарі.

Хіба що кричали дуже голосно.

Біля пірамід теж нічого не знайшлося (зазирнути за підвітряну грань меншої у хлопця не вистачило клепки). Присвічуючи ліхтарем, він протопав ще трохи на схід і спинився.

«Якого біса? — розсердився перуанець. — Мабуть, справді приверзлося. Педро з мене сміятиметься». Він уже збирався йти назад — навіть розвернувся і направив промінь на захід уздовж стежки, — та несподівано нагледів короткий, але яскравий сплеск світла неподалік намету-їдальні. Якраз над прірвою. Ошелешив не так спалах, як те, що на його тлі проступив виразний силует людини, котра стояла спиною до охоронця і дивилась на сельву.

У перуанця волосся дибки стало. Хто то був? Кому може знадобитися далеко за північ стирчати на краю платформи і мертво телющитись на затоплені ніччю джунглі? Що то був за спалах? Хлопчині раптом сильно захотілось пісяти. Бажано в яскраво освітленому місці без усяких там перегородок і темних закутків.

Зрештою почуття обов’язку переважило забобонний страх. Виставивши поперед себе промінь ліхтаря, вартовий посунув до намету. Крапель більше не було, хмари ніяк не могли розродитись дощем, але бідолаха тремтів, аж зубами стукав. Він наступив на щось кругле і ледь не зойкнув. Не опускаючи променя, присів, намацав руками знахідку і підняв її. Ліхтар. Охоронець поклацав вимикачем, переконавшись, що той працює. Тоді обережно підступив до крайки, за якою починався пологий спуск до шостого рівня Твердині, і, затамувавши подих, спрямував промінь униз.

Нічого не надибавши, він став крок за кроком просуватись на захід.

CXVI

Торбинка була чималою, проте Левко затявся, що не полізе нагору, поки не наповнить її всю. В такій справі, як кажуть, мало не буває.

За п’ять хвилин хлопець обірвав усі квіти, до яких міг дотягнутися, і взявся за листя. Сьома, як завше, намагався все передбачити і добре постарався, готуючи приятеля до спуску. Він розповів Левку, що алкалоїди сконцентровані в усіх частинах бруґмансії: квітах, листі, гілках, корі (невідомо, можливо, в листі отрути навіть більше, ніж у квітках), тому українець не вагався, напаковуючи в торбу цупкі овальні листки із загостреними відростками по краях. Правда, коли росіянин наголошував, що вся бруґмансія отруйна, він мав на увазі дещо інше. Сьома хотів застерегти Левка: в жодному разі після контакту з рослиною не можна торкатися пальцями язика, губ, очей чи носових пазух. Навіть невелика доза може «заглючити», і Левко беркицьнеться вниз головою зі стіни Твердині. Лео пам’ятав цю настанову: тримав рот міцно стуленим, акуратно відгортав листя від носа й очей, слідкував за тим, щоб пальці не зачепили губ чи ніздрів. На жаль, був один нюанс, який ні Сьома, ні Левко не змогли передбачити і врахувати: ніхто з них не знав, що у бруґмансії отруйний навіть запах.

Спочатку Левко заспокоївся. Заспокоївся настільки, що подальші прояви інтоксикації не викликали тривоги.