💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Бойовики » Твердиня - Максим Іванович Кідрук

Твердиня - Максим Іванович Кідрук

Читаємо онлайн Твердиня - Максим Іванович Кідрук
— Ми спати, — позіхав і тицяв пальцем на вхід у надра Паїтіті.

Вартові підвищили голоси. В діло пішли погрози, почувши які Семен підкреслено хряснув кришкою нетбука. Один з перуанців (той, що підійшов до стола першим) хапонув Сьому за передпліччя, грізно подивився у вічі і промовив ламаною англійською:

— Атпустіть калькулятар тут.

Суперечка була безглуздою, адже у перуанців були автомати, проте росіянин взявся заперечувати: показував на небо, на комп’ютер, сказав про дощ. Зрештою, вони домовилися: Семен залишає нетбук, але вартові дивляться кіно не під навісом, а в якомусь затишному й сухому місці. Наприклад, в ангарі.

— О’кей? — востаннє перепитав Сьома, випроставши праву руку в напрямі ангарів, чиї сталеві боки чорніли за вертолітною площадкою.

Перуанці радо заремиґали, тицькаючи вгору великим пальцями:

— О’кей, о’кей!

І Семен віддав їм нетбук.

Досягнувши галереї, що вела у підземелля, хлопці не стали спускатися. Спинились і вимкнули ліхтарик. Чекали, щоб пересвідчились, що вартові не повернуться.

— Вони сперечалися, де краще заховатись від дощу, — сказав Сьома. — Думаю, вони не в’їхали, що ми їх розвели.

— Чудово. Значить, іще півгодини — і починаємо, — прошепотів Левко.

На годиннику було десять хвилин до півночі.

CIX

19 серпня 2012 року, 00:23 (UTC – 5) Паїтіті

Вітер розійшовся, і сельва зловісно шуміла. Хмари повзли низько: моторошні кошлаті моцаки проступали навіть без ліхтаря. Пахло озоном.

Щойно хлопці й дівчина виткнулися з галереї, буревій став тіснити їх до бараків. Йти, не пригинаючись, було неможливо. Левко ніс торбинку, зшиту з клаптів футболки і моток тоншої альпіністської мотузки, Ґрем тягнув на плечі канат, а Сьома тримав у руках ліхтар. Вони пройшли повз навіси (стільці перекинуло вітром і позносило на стежку) і без пригод дістались до намету-їдальні.

В цей момент торохнула перша блискавка.

Небо розірвалось із оглушливим тріском. Крізь залляту крицево-синім світлом прогалину вихопились голки гострого полум’я. Блискавки розкремсали на шмаття кипляче небо, і одна з них, корчачись, провалилась у ліси за сотню метрів від Твердині. На секунду стало світло, як удень, і друзі побачили, що половина центральної піраміди повністю вгрузнула в сіру імлу, а найнижчі клапті хмар, немов кущі перекотиполя, котяться по терасі.

Сатомі скрикнула і схопилася за Ґрема. Хлопці поприсідали ще нижче і повтягували шиї. Відголоски грому висіли над сельвою ще секунд десять, поки не розчинилися у вітрі.

Левко повернув голову, спробувавши в темряві зазирнути в обличчя Семену, проте розрізнив лиш невиразний контур. Хлопці думали про одне й те ж: якщо почнеться гроза, то височенна туша Паїтіті, що здіймається посеред рівнинної сельви, буде чи не єдиною ідеальною мішенню для блискавок. Вони лупитимуть в усе, що можна і не можна, на терасі. Якби в цей момент росіянин запропонував скасувати спуск за бруґмансією, Левко з радістю погодився б. Усе з самого початку пішло не так, як він собі уявляв. Натомість Семен намацав у темряві плече українця і сказав:

— Давай мотузку.

— То мені йти? — озвалася Сатомі. Судячи по голосу, бажання починати операцію в таку погоду в неї було не більше, ніж у Левка.

— Так, — промовив Сьома, — заховайся біля меншої піраміди і слідкуй, чи не йтиме хтось від ангарів. Але на саму піраміду не лізь.

— Чому? — Японка несвідомо горнулась до мулата.

— Так треба, — буркнув росіянин.

Ґрем поцілував дівчину в скроню і без вагань (можливо, занадто легко, як на Сатомі) відпустив її. Гнана вітром у спину, японка швидко щезла в темряві.

Семен тим часом, присівши на одній нозі (загіпсовану виставивши вбік), прив’язував мотузку до крайнього правого кілка (якщо дивитись від входу) намету-їдальні. За півхвилини все було готово для спуску на площадку шостого рівня.

— Один виблиск — ховайтесь, три підряд — все гаразд, — нагадав росіянин.

— О’кей.

— Удачі.

Першим, ледь тримаючись за линву, з’їхав Левко. Ґрем скинув йому канат, після чого спустився сам. Підхопивши моток, хлопці задріботіли на захід уздовж стіни.

Семен лишився сам і, не втримавшись, взявся гризти нігті. В певному сенсі йому випала найважча роль у цій операції — чекати. Відтепер тупо чекати.

Через хвилину, коли хлопець догризав до м’яса ніготь на вказівному пальці лівої руки, торохнула друга блискавка. Цього разу небеса тріснули віддалік Паїтіті, але один з розрядів, простреливши вертикально метрів на вісімсот на південь, увігнався точно у велику піраміду. Здавалось, на терасі підірвали бомбу. Твердиня загуділа. Не так вібрація, як пекельний гуркіт повалив Сьому навзнак. Наляканий силою удару і сліпучим світлом хлопець впустив ліхтар і затулив обличчя руками. В цей момент з шостого рівня, з тієї ділянки, куди попрямували хлопці, долинув відчайдушний крик: «Бля-а-а-а!»

Коли Семен забрав руки, на його лице впали перші краплі дощу.

CX

Сатомі навпомацки пробиралась до центральної піраміди. Незважаючи на неймовірну задуху, її тіпало, а спину, руки і ноги вкривала «гусяча шкірка». Дівчина думала, що їй ще ніколи не було так страшно.

Хай там як, але Сатомі була дитям цивілізації. До поїздки на навчання у Швецію вона нічого, крім Японії, не бачила. І навіть потім, мандруючи з колегами-студентами Європою, вона обмежувала свій досвід лише культурними й розвиненими місцями. На самому початку японка сприймала поїздку до Перу чимось на кшталт чергової вилазки в Європу. Не більше. Але ось реальність: вона в полоні у шаленців, що вдень і вночі викопують із землі каміння, змушена в розпал грози чеберяти, виставивши руки, мов сліпець, щоби стати на чати і дати можливість її товаришам нарвати отруйного зілля. Сатомі проклинала себе за легковажність, із якою встряла у цю авантюру. Вона розуміла, що хлопцям більше не було кого послати до пірамід, та все одно ненавиділа їх за це. На півдорозі дівчина розплакалась, однак із затятістю і самовідданістю, властивою її нації, йшла вперед.

Ось і піраміда. Японка спіткнулась, і вітер притис її до гладенької, мов скло, чорної грані. Вона пройшла праворуч, вперлась у меншу піраміду і присіла біля її кута.

У цьому місці вітер буквально оглушував. Маса повітря, що розбивалась об північну грань, розламувалась на два потоки і проривалась крізь виїмки між ребрами великої та малих пірамід, створюючи несамовитий протяг. Сатомі не чула нічого, крім стугону бурі, і майже нічого не бачила, адже вітер нестерпно колов очі. Вона не помітила б вартових, навіть якби перуанці пройшли за три кроки від неї.

«Для чого вони послали мене сюди? Чим

Відгуки про книгу Твердиня - Максим Іванович Кідрук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: