Твердиня - Максим Іванович Кідрук
Американець відключився разом із Сатомі, але спочивав тривожно, прокидаючись від кожного схлипу чи сонного поруху своєї дівчини. Йому не снилося нічого. Він лише благав, щоразу ледь розтуляючи повіки, подумки благав Господа, щоб Сатомі не прокидалась і не запитувала у нього, що з нею сталося вночі.
Один тільки Сьома не спав, прокручуючи, обсмоктуючи й аналізуючи події буремної ночі. Він сидів, не склепивши очей, обхопивши коліна руками, і чекав світанку. Ймовірно, останнього світанку у своєму житті. Він був майже в цьому певен.
Бо з самого початку все пішло не так, як вони планували.
Втеча
CXXIII
Того ранку з гір прийшов холод.
Стовпчик термометра скотився до позначки 12 °C (що є великою рідкістю для сельви) і безпомічно завмер, не маючи сил вишкрябатись вище, зате стрілка барометра повернулась на звичну позицію. Буревій, затихаючи, сповзав у напрямку Болівії.
Вітер змінився. Хмари відтиснулись від землі, лишаючись щільними й покошланими. Нижній їх шар, що був нерівним і зібганим, часом розповзався, оголяючи верхні — ще більш важкі й грубі. Блідо-сірі, попелясті, подекуди суцільно чорні щупальці переплітались між собою і стрімко неслись на південний схід. У сонячних променів не було жодного шансу пробитись крізь таку запону.
Повсюди на горішній терасі стояла вода.
CXXIV
19 серпня 2012 року, 08:19 (UTC – 5) Паїтіті
Левко насилу розплющив очі. Хотілося спати, але голова стугоніла, наче перегрітий трансформатор; протяжне гуготіння не давало розслабитись і знову поринути в сон. Хлопець ворухнувся (стугін поривчасто посилився) і жахнувся тому, якою важезною здалася макітра. Складалось враження, наче Боженька замінив його довбешку чавунною бовванкою, такою важкою, що, варто тільки спробувати підвестися, і вона розтовче хребет. Все тіло ламало від болю.
Лео піднявся на лікоть і здивувався, чому він не на матраці. Кинувши погляд уперед, розрізнив Ґрема й Сатомі, що сплелись у обіймах, і все пригадав. Не стримався, з шипінням випустивши повітря крізь зуби. Потому спробував встати, обіперся долонею об підлогу, але тут-таки, стримуючи стогін, повалився на бік. Долоню обпекло вогнем, наче він торкнувся неізольованої стінки парового котла. Шкіра була обдерта до м’яса.
Українець полежав ще трохи, а тоді ривком, допомагаючи собі тильними сторонами долонь, сів. По-перше, він відчував дикий голод, а по-друге, не мав ані найменшого бажання лишатись у «норі», чекаючи, поки прокинуться Ґрем із Сатомі.
Семена не було.
Перед тим як підніматись на терасу, Левко затримався. Насамперед переконався, що бруґмансія на місці. Біла торбинка, дбайливо обмотана футболками і сорочками, лежала там, де її вчора покинули. По тому, прикусивши від болю губу, стягнув брудні футболку й шорти і вдягнувся в чисте. Насамкінець відчистив кеди від засохлого бруду й трави.
Оглянувши себе, хлопець лишився задоволеним і, потроху розробляючи задерев’янілі м’язи, почовгав нагору.
Вибравшись на терасу, Левко зіщулився від холоду. Тіло вкрилося гусячою шкіркою. Після перманентної спеки й задухи, +12 °C відчувались як +2 °C. Проте за кофтою не пішов — холод освіжав, примушуючи кров швидше струменіти по залежалих венах.
На великій піраміді, правіше лінії сходів, чорнів слід від удару блискавки. Внизу на стежці стовбичили двоє ґевалів; схоже, про щось сперечалися. Ковзнувши поглядом уздовж пірамід, Левко переконався, що «Мі-17» досі не повернувся. Він не знав, добре це чи погано.
Від намету-їдальні апетитно пахло спеціями.
Хлопець закинув голову, з насолодою ковтаючи крижане повітря, і задивився на небо. Хмари неслись з неймовірною швидкістю. Якщо довго дивитися, починало паморочитись у макітрі…
— Buenos días! — Левка вивів із задуми робітник-мачігуенга.
— І тобі доброго ранку, аміґо, — відірвавшись від неба, відповів на вітання Левко.
Розпатланий індіанець зі скромним черевцем був одним із небагатьох мачігуенга, який мав звичку чистити зранку зуби. Хлоп саме повертався, закинувши рушник на плече і сяючи, немов перлами, вичищеними зубами, після гігієнічних процедур до свого барака. Та щойно він зустрівся поглядом з Левком, його посмішка зів’яла. Індіанець не просто відсахнувся, він відскочив на цілий метр і щось забубонів своєю мовою.
— Агов, привіт, — помахав рукою українець, витискуючи губами посмішку.
Мачігуенга позадкував, не зводячи з хлопця перелякано викочених очей.
— Та що з тобою?
Індіанець щось зашепотів сам до себе, зірвався з місця і підстрибом побіг до бараків. Біля хідника його перепинили троє одноплеменців, що курили самокрутки, загорнувшись у яскраві різнобарвні ковдри. Мачігуенга взявся запекло жестикулювати, час від часу тицяючи то собі на очі, то на Левка. Потому всі четверо витріщились на українця. Хлопець насупився, знизав плечима і пішов на апетитний запах.
Марко вже роздавав сніданок. П’ятеро робітників і один з перуанців із загону Амаро Кіспе наминали їдло — аж за вухами лящало. Лео покосився на металеві підноси: вівсяна каша, котлета, якийсь салат і консервовані фрукти. Непогано. Нагнувшись, він вступив до намету, взяв чисту тацю і примостився в кінець черги. У черзі тупцяло півтора десятки (як не більше) чоловіків: вартові, мачігуенга, кілька вчених. До приходу Левка чоловіки жваво балакали, здебільшого обговорюючи нічне влучання блискавки, але щойно хлопець ввійшов, розмови стихли. Левко глитнув слину, усвідомлюючи, що всі телющаться на нього.
«Бляха, що не так?» — подумав хлопець. Покосився на одяг. Чистий. Зиркнув на кеди. Брудні, але не брудніші ніж взуття на перуанцях. Мовчанка затягувалась, і Левко втямив, що народ переважно приглядається до його обличчя. «Волосся! — несподівано зрозумів він. — Мабуть, на ньому лишився бруд або… — ось тут він похолов, — пелюстки бруґмансії». Він запустив праву руку в чуприну і двічі підряд провів пальцями від лоба до потилиці. Волосся було жирним і кучматим, але без бруду, і найголовніше — не було ніяких пелюсток, листків чи гілочок. Певно, це через синець від удару, припустив Левко.
— Спіткнувся і впав у темряві, — сказав він, торкнувшися двома пальцями припухлої вилиці. — Нічого серйозного.
Йому ніхто не відповів.
Коли Левко підійшов за своєю порцією, кухар Молінарі затримав черпак з кашею.
— З тобою все гаразд? — спитав італієць.
— Все чудово, — промовив Левко.
— Ти захворів?
— Зі
