Пасажир - Жан-Крістоф Гранже
Назустріч із гавканням вибіг пес. Вона загилила його носаком, і він із жалібним виском підібгав хвоста. Анаїс попрямувала посипаною камінцями доріжкою, переступаючи через дитячі іграшки, що валялися долі. У дверях її вже чекала якась блякла жіночка невизначеного віку.
Не вітаючись і не перепрошуючи, Анаїс помахала в неї перед носом своїм триколірним посвідченням.
— Капітан поліції Бордо Анаїс Шатле. Ваш чоловік удома?
Жінка дивилася на неї, роззявивши рота. За кілька секунд вона показала на хату в глибині двориська. На ґанок вибігли двоє хлопчиків, розглядаючи непрохану гостю круглими від подиву очима. Анаїс прикро було почуватися самозванкою, яка прийшла порушувати спокій вихідного дня, проте десь у глибині душі, з найпотаємнішого і найтемнішого її закутка, зринала зловтіха, що їй пощастило внести сум’яття в це безхмарне родинне щастя. Щастя, якого їй не судилося зазнати.
Вона пішла моріжком, відчуваючи, як її свердлять поглядами три пари очей. Постукала у двері хатини. Почула, як сказали ввійти. Обернула клямку і побачила всередині чолов’ягу, що дивився на неї з неприхованим подивом. Певне, він сподівався побачити когось із домівників.
— Капітан Анаїс Шатле, центральна поліційна дільниця Бордо.
Подив на обличчі чолов’яги заступило приголомшення. Патрік Дюсар у своєму темно-синьому тренувальному костюмі, стояв перед столом, де, мов на авіаносці, вишикувалися лавою моделі літаків із бальзового дерева. Усередині хата скидалася на виставку авіамоделювання. Увесь вільний простір був заповнений деталями літаків — крилами, кабінами, фюзеляжами. У повітрі тхнуло тирсою, клеєм і живицею.
Вона ступнула вперед. Жандарм відступив, стискаючи в руках каркас літакового крила. Анаїс окинула його поглядом. Куций, із непропорційно великою і лисою мов коліно головою. На носі дешеві окуляри. Невиразні риси обличчя, де застиг переляк. Вона розколе його, мов трухлого пенька, тільки діяти треба з натиском.
— Я за дорученням слідчого судді Ле Ґаля, — збрехала вона.
— У… у неділю?
— 12 лютого цього року у відділі жандармерії Брюж ви прийняли заяву про викрадення авто. Всюдихода марки «ауді» моделі Q7 Sline TDІ, номер 360 643 АР 33, що належав охоронній агенції, зареєстрованій у реєстрі підприємств сфери обслуговування району Терфор у Брюж.
Дюсар і так був блідий, та, почувши те, пополотнів ще дужче.
— Хто подавав заяву?
— Не пам’ятаю. Прізвищ не пам’ятаю. Треба глянути у протоколі…
— Не варто, — відтяла вона суворо. — Нам відомо, що протокол фальшивий.
— Щ… що?
— 12 лютого ніхто не подавав вам ніякої заяви про викрадення авта.
Обличчя Дюсара стало як у мерця. Він уже бачив, як у нього забирають звання і позбавляють усіх пільг, що належать державному службовцеві, зокрема пенсії. Пальці, які стискали деталь літака, так зціпилися, що вона затріщала.
— В… ви звинувачуєте мене, що я оформив протокола переднішим числом?
— У цьому немає ніяких сумнівів.
— Які у вас докази?
— З доказами будемо розбиратися в дільниці. Одягайтеся!
— Не буду! Це блеф! І Ви…
Анаїс взяла вола за роги.
— У нас є свідки, які кажуть, що авто й надалі перебуває у розпорядженні працівників охоронної агенції.
— А я тут при чому? — вигукнув Дюсар. — Вони подали заяву 12 лютого. Якщо вони мене ошукали, то…
— Нічого подібного. Вони прийшли до вас пізніше. І звеліли скласти протокола переднішим числом.
— Хто це може звеліти мені, скажіть на милість?
— Одягайтеся! Не змушуйте мене застосувати силу. Нам нічого не варто довести, що в цій справі взагалі не велися ніякі слідчі дії. Ви навіть не намагалися шукати викрадачів.
Дюсар удавано зареготався.
— І що це доводить? Ми ніколи не розслідуємо викрадення автомобілів.
— Автомобілів, які вартують стільки? І належать агенції, що надає послуги із забезпечення охорони у промисловому районі, який перебуває під вашою юрисдикцією? Вкрадених майже у ваших колег? І якщо після 12 лютого не з’явилося жодного документа у справі, то це лише тому, що ніякої заяви про викрадення вам ніхто не подавав.
В очах жандарма затанцювали іскри. Він уже почав міркувати, як складатиме інші фальшиві папери. Протоколи опитування свідків. Акти перевірки прилеглих територій. Та Анаїс не дала йому поринути в ті думи.
— Мої люди вже проводять обшук у вашій дільниці. Вбирайте пальто, і гайда!
— Сьогодні неділя! Ви… ви не маєте права!
Крило в його руках розсипалося на друзки.
— Не маю права? У межах розслідування подвійного вбивства?
— Подвійного вбивства?!
Анаїс промовляла тим безжальним і позірно безпристрасним тоном, якого не вчать у жодній поліційній академії, хоча ним від природи володіє кожен поліцай.
— 16 лютого. Країна Басків. Убивця сидів за кермом цього Q7. Якщо ти й далі запиратимешся, мені доведеться надіти на тебе кайдани.
— Це пов’язано із баскським сепаратизмом?
— Нічого такого. — Вона дістала з кишені кайдани. — Пропоную тобі оборудку. Розкажи мені все, що тобі відомо, простісінько зараз, і, може, я допоможу тобі виплутатися з цієї халепи. А то на тебе ляже звинувачення у співучасті в навмисному вбивстві. Ті чоловіки, що були за кермом всюдихода, 19 лютого скоїли ще один замах на вбивство. Це авто — твій квиток на довічне ув’язнення. Полегши своє нечисте сумління!
Обличчям Моріса Дюсара котився рясний піт. Руки його трусилися.
— Ви… ви нічого не доведете.
Анаїс спала на думку ідея, і вона відразу ж подумки вилаяла себе за те, що не здогадалася про це раніше.
— Доведемо, ще й як! Охоронна агенція не звернулася із заявою до страхової компанії. І не вимагала страхування. Як ти гадаєш, це нормально — не вимагати відшкодування за авто вартістю шістдесят тисяч євро?
Жандарм упродовж тієї балачки весь час задкував, і тепер вона загнала його в куток.
— Викрадене авто навіть у розшук не оголосили! — докинула вона в пориві натхнення. — Вочевидь, шукати його ніхто й не збирався…
— Не треба кайданів, прошу вас…
Вона плигнула на стіл. Хряснули під ногами літачки. У дванадцять років вона була чемпіонкою Аквітанії зі спортивної гімнастики. Татова гімнастка. Вона стрибнула на Дюсара, і той заволав, наче його ріжуть. Обоє впали додолу. Анаїс підвелася і придушила його до землі, ставши коліном на груди. Потім накинула йому кільце кайданів на горлянку.
