Обрані - Надія Філіпська

Мої батьки… Тепер я знала точно, що напряму Роберт їх не вбивав. Чи стало мені легше? Не знаю. Але правда краща, аніж сотня домислів.

Річард став поруч і обійняв мене.

– Чому ти мені раніше цього не розповідав?

– Ти про що? – не зрозумів Річард.

– Про те, що я змінила обраних.

– Ти не любиш бути у центрі уваги. Я знав, що тобі це не сподобається. Чи тобі погано жилося в незнанні?

– Ні. Ти маєш рацію, краще не знати. А...

– Що?

– Аделіна оселилася зі мною з ініціативи Магістра?

– Ні, – посміхнувся Річард. – Аделіні до чортиків набридло жити в Школі, і вона із задоволенням з'їхала, коли трапилася така можливість.

Я полегшено подивилася на обраного.

– Річард, щодо погоні під Корнелом, коли Ейлат підвернула ногу. Я не хотіла тобі брехати.

– Залишимо це в минулому. Ми квити. Я тобі не розповідав про свої пригоди, а ти – про свої. Але з цієї хвилини все буде інакше. Тепер жодних таємниць один від одного.

– Вибач, – єдине, що я змогла вимовити. Я була рада, що він не сердиться на мене. – Я досягла свого. Тепер я знаю правду. Кріс мав рацію. Легше не стало, – я подивилася обраному в очі та продовжила. – А якби все склалося інакше? Якби я залишилася з магами? Тоді ми стали б одвічними ворогами.

– Не думай про це. Минуле не змінити. Потрібно жити сьогоденням. Ти зробила свій вибір і це твоє рішення. Ніхто немає права його засуджувати.

— Я бачу, що вам краще, — сказав Магістр, заходячи до кімнати. – Це, схоже, ваше, – Магістр простягнув Річарду кинджал, меч і дві сумки. Обраний із великим задоволенням повернув піхви з клеймором на своє законне місце.

– Знайшли їх? – поцікавилася я, пристібаючи кинджал до пояса.

– Роберта та Клеменса не знайшли. Решту магів переправили в Корнел.

– Що з ними буде?

– Їхню долю вирішить Верховна Рада, – відповів Магістр. – Якщо у вас більше немає питань, то я введу вас у курс справи. В нас залишилося зовсім мало часу.

– Щось трапилося на Раді П'ятьох?

– Так. Хранителі повідомили нам про нестабільність магічних ліній, і про те, що формуються нові досить сильні джерела, – Магістр глянув на мене. – Годину тому ми дізналися, що всі джерела формуються навколо Кельцена. Їх дуже багато. Це приховані джерела, що формувалися протягом п'яти років. І якщо ми не вживемо заходів, столицю чекає доля Браска та Фельца.

– Це розплата за наші помилки, – сказав Річард. – Щоправда, страждатимемо не лише ми.

– Рано чи пізно нам довелося б розплачуватись за роки запустіння, – підтвердив Магістр. – Все не минає безслідно.

– Приховані джерела? – перепитала я.

– Так. Вони довго формуються, але несуть набагато більшу загрозу порівняно зі звичайними джерелами.

– Чому ми про них так мало знаємо?

– Тепер ми всі виправимо! – пообіцяв Магістр.

– Якщо Кельцену загрожує небезпека, то чого ми чекаємо? – здивувався Річард.

– Ваше підтвердження, – відповів Магістр.

– Ми готові!

Магістр промовив закляттч, і в повітрі замерехтіло блакитне дзеркало порталу.

– Прошу, – зробив він запрошуючий жест.

– А решта?

– Всі вже там, у замку залишились лише ми.

Я кивнула і ступила до порталу.

Любі читачі. Вітаю вас з початком Нового року. Нехай в цей 2024 рік здійсниться найзаповітніша мрія усіх українців - наша перемога, та мир у країні.

Ваш автор Надія.