Обрані - Надія Філіпська
Розкати грому ставали все тихішими, і злива перейшла у звичайний дощ. Яскравий блакитний спалах відволік мене від похмурих думок. Я невідривно дивилася в гладку блакитну поверхню порталу. Двоє чоловіків. Один високий, темноволосий, у якому я з полегшенням впізнала Річарда, другий – невисокий кремезний хлопець, якому було років вісімнадцять.
Продовження від 08.01.2024
– Спасибі Рем, – звернувся обраний до нього і, зустрівшись зі мною поглядом, посміхнувся.
– У тебе вийшло! – радісно вигукнула я і кинулася до Річарда.
– Так, вийшло, – похмуро відповів обраний.
– Річарде, що трапилося – запитала обраного, помітивши його стан.
– Новини дуже погані. На півдні та сході залишається напружена ситуація. – почав розповідати останні новини Річард. – Декілька джерел зруйнували міські стіни, постраждали і квартали столиці. На півночі у межах міста пропустили кілька викидів, Школа обраних зруйнована. На західному боці встигли хранителі. Нині там практично все залагоджено. Серед обраних багато постраждалих та загиблих. Є жертви серед мешканців столиці. А у вас тут як?
– Ерік поранений, але Франц доправив його до медиків. Сподіваюся, що все буде добре. Джерела нестабільні, але їх вже не так багато.
– Потрібна допомога! – вигукнув Волдер.
– За роботу! –Річард кинувся на допомогу хранителю.
Чергове джерело ми утихомирювали втрьох. Їх залишилося всього чотири і всі вже лютували на повну силу. Останні джерела. Наші сили вже закінчувалися, і я настільки втомилася, що почала втрачати контроль за джерелом. З мого боку стихія виявилася без контролю, і вихори повітря, що вирвалися на свободу, збили мене з ніг, підхопили, і закружляли в божевільному вирі.
– Кіра! – схвильовано вигукнув Річард.
– Річард стій! – обізвався Волдер.
Я кружляла в потоці урагану. Все навколо злилося в сіру стіну. Декілька разів стихія крутила мене у своєму водовороті, і я вже не розуміла де земля, а де небо. Ще одне коло, стихія ослабла і випустила мене зі своїх обіймів. Я впала на землю. Щось гостре пронизало ногу, і я відкрила очі від проникливого болю. Те, що я побачила, було гірше, ніж божевільний вир. Я лежала на гострому камені у самісінькому центрі джерела. Сила стихії вирвалася на волю і безконтрольно вирувала навколо мене. Я спробувала змінити своє положення, але одразу ж пошкодувала про це. Гострий біль нагадав про поранення. Але це було дрібницею порівняно з тією ситуацією, в якій я опинилася. Ще нікому не вдавалося вибратися з епіцентру джерела. Навіть якщо обрані утихомирять джерело, сила стихії при переході в кристали, розплющить все, що виявилося в його епіцентрі. Інший варіант був не кращим: знову потрапити в круговорот стихії, і сподіватися, що вдруге мені пощастить так само, як і перший раз.
Часу на роздуми не лишалося. Озирнулася довкола: сумки, а разом із нею і кристалів, зі мною не було. Пробач мені Річард, не можу дозволити, щоб стихія вирвалася на волю. Вже і так багато жертв стихії. Я прийняла рішення і почала читати закляття.
– Алео річ клео! –цей раз, слова які я сьогодні промовляла безліч разів я ніби виштовхувала з себе.
Я зосередилася на заклятті.
– Клео рано! –продовжувала читати монотонно, послідовно, слово за словом, не звертаючи уваги на стихію, що бушує навколо мене, та нестерпний біль.
– Рано аларно рест! – ще один рядок.
Коло поступово звужувалося і в якийсь момент, розуміючи, що скоро для мене все закінчиться, я заплющила очі.
– Рест ореос!
У шумі вітру до мене долинали знайомі голоси, і це надавало мені сили. Я зосередилася на одному голосі, який був найвиразнішим. То був Волдер. Хранитель був там, за стіною бурхливого урагану і плів закляття. Нове, невідоме мені. Що він хоче зробити?
–Ореос сентра вентрум! – закінчила я закляття.
Вмить стихло ревіння стихії, і настала довгоочікувана тиша.
– Кіра! – вигукнув Річард.
Розплющила очі і озирнулася. Я сиділа на землі біля порізаного каміння, яким була усіяна вся північна рівнина. Річард сидів поруч і трусив мене за плечі. Я зосередила свій погляд на обраному.
– Я ледь не втратив тебе знову! Вже другий раз за сьогодні. Не смій так більше робити, – вигукнув обраний і обійняв мене.
– Не так сильно, – скрикнула я.
Видно, поранена у мене не тільки нога.
– Вибач. Як ти себе почуваєш? – запитав Річард оглядаючи мене.
– Нога поранена, і схоже забила бік, – повідомила я обраному.
Я роззирнулася довкола. Хмар на небі не було, а сірий відтінок йому надавали сутінки, що насуваються. Вітер угамувався, і стало незвично тихо. Всі джерела були приборкані і обрані зі хранителями приходили до тями. Волдер підійшов до нас.
– Але чому я залишилася живою? – здивовано запитала я, переводячи погляд із хранителя на обраного.
Чоловіки переглянулись. Навколо нас уже зібралося кілька обраних і підходили хранителі.
– Це був останній, – сказав один із хранителів. – Треба дізнатися, як там справи на інших точках. Рем поставиш портал, я зовсім без сил.