Обрані - Надія Філіпська

– Починаємо з самих нестабільних! Далеко не розходитися! Триматися разом, – долинули до мене окрики Курта, представника Ради обраних. – За роботу!

Я підійшла ближче до джерела. Повітря. Чому знову повітря? З усіх стихій повітряна стихія наче переслідує мене. Найпримхливіша і непередбачувана стихія, як і я. Знову глузування долі чи черговий виклик? Тряхнувши головою, я відкинула всі непотрібні думки і зосередилася на роботі.

Чітко і зосереджено. Прочитала пошукове закляття, і оглянула мерехтливі контури. Оцінила стабільність джерел і виділила для себе парочку.

Озирнулася навколо і побачила Еріка і Річарда, яких теж відправили на північ. Я впіймала погляд Річарда, і він кивнув мені у відповідь. Це трохи додало мені впевненості в собі і я, забувши про страх і переживання, повернулася до роботи. Все відійшло на другий план. Ми знову залишилися наодинці: я і стихія. Джерела вимагали уваги до себе, і я повністю поринула в роботу.

Швидко закинула кристали в контур.

– Алео річ клео! – завчені слова закляття промовлялися, як завжди легко.

Зосередилася на контролі. Один, два.

– Клео рано! – продовжувала.

Три, чотири.

– Рано аларно рест!

Пʼять, шість.

– Рест ореос!

Сім, вісім.

–Ореос сентра вентрум!

Девʼять, десять.

Контроль тримати все важче, але я відчула, що джерело піддалося і його сила поступово зменшувалась. Потроху, крок за кроком вона перетікала у кристали. Кілька хвилин напруженого контроля і ось вони блимнули зеленим і я змогла перевести подих і відпочити декілька хвилин.

Я шепотіла завчені напамʼять рядки заклять як молитву. Джерела змінювали одне одного, і я просувалась все далі і далі у своїй боротьбі зі стихією. Але менше їх не було. Занадто багато стихії, і впоратися з нею ставало дедалі важче. Поруч були обрані, я їх майже не бачила, але знала, що вони тут.

– Кристали сюди! – долинали крики обраних.

Я підійшла до чергового джерела, порилась у сумці і дістала кристали. Останні два. Замало, але нікого поряд немає.

– Кристали! – вигукнула я в порожнечу, сподіваючись, що мене хтось почує.

Кинула останні кристали в контур і вкотре почала читати закляття. Цих кристалів мало, щоб зв'язати джерело, але хоча б послабити його можна.

Зовсім близько я почула знайомі голоси. Річард з Еріком вже були поруч. Ерік кинув кристали в контур, і ми разом закінчили утихомирювати джерело. Наповнивши свою сумку кристалами, я продовжила працювати.

Краєм ока я помітила, що поряд з нами промайнуло сяйво і зʼявилося блакитне дзеркальне свічення порталу. Прийшла підмога: Волдер та ще четвірка хранителів. Вони були мокрі з голови до ніг.

– Ха! А ось і допомога прийшла, – вигукнув Ерік, поспішаючи до хранителів. – Я дивлюся, ви вже десь підмочили свою репутацію, – навіть у такій ситуації він знаходив час для веселощів.

– Так, на півдні кілька джерел вийшло з-під контролю. Суцільні зливи, вода стіною, – прокоментував Волдер, викручуючи одяг.

– Не пощастило їм, а ми тут з повітрям ледве раду даємо.

– Не пощастило тим, хто на сході Кельцена. Говорять там вогонь, і багато джерел вийшло з-під контролю. Величезні згарища. Туди кинули усі основні сили.

– Вода на півдні, вогонь на сході, – повторив Річард. – Волдер! Мені терміново треба до Магістра.

– Думаєш їх можна зіштовхнути один з одним? – хранитель відразу вловив ідею Річарда.

– Можна спробувати. Стихії стикаються на південному сході, можна перенести кордон їхнього зіткнення на схід, і тим самим згасити вогонь. Якщо обʼєднати сили, то це цілком можливо. Я впевнений, що Магістр зможе все провернути. Якщо в нас не вийде, з Кельценом станеться те саме, що й з Браском.

Волдера не треба було довго вмовляти, спалахнуло дзеркало порталу, і Річард зник у блакитному мерехтінні.