Обрані - Надія Філіпська

– Таких Ви не знайдете ніде, – вихвалявся корчмар викладаючи переді мною книги.

– У цьому ви дійсно праві, – повідомила я розглядаючи Фоліант Стихій.

***

Ми сиділи в корчмі і розмовляли після вечері. На столі лежав Фоліант.

– Я все владнав, – повідомив обраний.

– Владнав? – я підвищила голос. – Ти розповів, що на мене напали вовкулаки!

– Це єдине, що прийшло в голову, – обраний знизав плечима вибачаючись за таке. – І взагалі, коли я зайшов в корчму з тобою на руках та ще і у крові, думаєш я мав час щось вигадувати?

– У крові? Ох, то от чому він мене так прискіпливо оглядав, та ще й питав чи не почуваюся я дивно! Річарде, він же мене з корчми вижене! І так не хотів пускати після заходу сонця.

– Воно й не дивно, твій одяг був в такому стані, що я сам би тебе за вовкулаку прийняв, – з посмішкою промовив Річард.

– Ну знаєш! – насупилася я, але розсердитися на обраного не змогла.

– Мовчу. Більше не буду, – завірив обраний. – Я повідомив Раді про те, що сталося, тому завтра тут буде багато обраних, – Річард знову став серйозним.

– Не завадить оглянути все довкола.

– Кіро, завдання виконане, поїхали разом до Кельцена?

– Річарде, я ще не готова повертатися, дай мені ще трохи часу.

– Добре. Сьогодні ти ще маєш час. Але його залишилося зовсім мало.

– Передай Магістру, – я посунула Фоліант до обраного.

– Невже не хочеш особисто про все розповісти? І хто крім тебе його перекладе? – не заспокоювався Річард.

– Я не єдина знаю древні руни, у Школі цілий потік студентів за цим напрямком.

– І куди ти поїдеш?

– До Ворлена, там спокійно.

– Заночуй тут, – попросив обраний. – Завтра вирушиш в дорогу.

– Річарде, я не хочу щоб під моїми дверима всю ніч чатував корчмар з ножем. Він же думає, що я тепер вовкулака.