Обрані - Надія Філіпська

– Занадто пізно, як раніше вже не буде. Світ змінюється і ви тепер не спроможні ці зміни зупинити. Вам не вистачить сил.

– Ти так кажеш, ніби обрані приречені?

– Так воно і є. Весь Тарлес приречений.

– Приречений на що?

– На зникнення і вимирання. Джерела вирвуться на волю і ви не зможете їх зупинити.

– Але ж має бути вихід? – чомусь я повірила цьому магу.

– Вихід є. Вчитися, і навчати.

– Дар обраних проявляється у небагатьох. Не всі можуть опанувати стихійну магію!

 – Всі. Раніше не було розколу між магами і обраними. Всі були рівними. Але жага влади змінила розподіл сил і привела до Протистояння. В результаті цього, знання були розділені. І з тих пір Тарлес приречений на загибель.

– Це не може бути правдою! – вигукнула я.

– На жаль це правда. І зараз назріває новий конфлікт, адже маги хочуть повернути втрачені знання. Історія повторюється.

Ми з Річардом переглянулися, лише на секунду втративши мага з поля зору. Але цього йому було достатньо. Кристал телепортації спрацював швидко, і вже за секунду маг зник. Разом з магом зник і магічний кордон, і тепер я відчувала всю залишкову магію. Від її надлишку розболілася голова і я сповзла по стінці не в силах противитися магії.
***

Я прокинулася в кімнаті все тієї ж корчми. Звідки я знала? Просто її обстановка не схожа на жодне місце, в якому я залишалася на ночівлю. Моторошні статуетки на тумбочці, незрозумілі картини міфічних боїв на стінах.

Річард стояв біля вікна. 

– Річарде, – позвала я обраного, – ми так і не дізналися хто він такий.

– Так, але це не головне. Мене турбує те, про що він розповідав.

– Ти про те, що Тарлес загине, і що маги готують щось серйозне? Ти справді гадаєш, що це правда?

– Так, Кіро. Сенс в цьому є. Обрані дійсно втрачають свою силу. Нам не варто було приймати знать до своїх лав. Та ти і сама знаєш все краще за мене. Вибач...

– Річарде, ти в цьому не винен. Ти не можеш відповідати за інших.

– Кіро, ми вже почали виправляти свої помилки, сподіваюся, що ще не надто пізно. Добре, відпочивай. Мені необхідно переговорити зі старостою та поставити до відома Раду. Вони повинні дізнатися про все якомога швидше.

– Річарде, – гукнула я обраного, коли він збирався вийти з кімнати.

– Що?

– Я рада, що ти був поруч ці дні.

– Я теж, – посміхнувся обраний, і вийшов з кімнати.

***

Я прокинулася повною сил. Сонце яскраво освічувало мою кімнату, не залишаючи жодного куточка для тіні. Схоже я проспала до обіду, але байдуже. Головне що магічний фон уже нормалізувався, і голова перестала боліти. Тепер можна і подумати про .... Фоліант! Тепер я його відчувала досить чітко, яскраво і занадто близько.

Я спустилася на перший поверх. В корчмі обідали постояльці. Річарда серед них не було. Воно й не дивно, у нього на сьогодні є багато справ. Сподіваюся що хоч за вечерею його побачу. Я присіла біля стійки, за якою корчмар протирав стакани.

– Вам вже краще? Нічого не турбує? Можливо якісь дивні відчуття? – запитував корчмар прискіпливо мене оглядаючи.

– Та ні, все добре, – запевнила я його.

– Ваш чоловік розповів, що сталося! Просто жах, це ж треба, – почав причитати господар, але погляд його залишався настороженим.

Слово "чоловік" різнуло слух, але я не стала поправляти господаря. Цікаво, що там Річард нафантазував?

– Це ж треба такому статися. Я чесно признатися, сам не дуже в таке вірив, але ж як і всі після заходу сонця нікуди не ходжу, і в корчму нікого не пускаю.

– Це точно, – згадала я як просилася в господаря переночувати в корчмі.

– А тут Ви.... – і знову такий довгий вивчаючий погляд. – Ніколи не думав що до нас дійдуть вовкулаки.

Вовкулаки? Я здивовано поглянула на корчмаря. Річарде, чи ти не міг придумати щось простіше.

Господар ще довго розповідав, але я вже не слухала. Це ж треба, вовкулаки! Хоча, я обвела поглядом зал, не дивно що корчмар повірив в таку історію, реальна йому навряд чи сподобалася б. 

– Звідки у вас стільки древніх предметів? – перервала я монолог господаря.

– Раніше, це була вигідна справа. Торгівля диковинами древніх йшла повним ходом, поки не побудували новий тракт. Тепер у Приті зупиняються дуже рідко, і то тільки торговці.

І вовкулаки, – додала я подумки.

– А як щодо книжок? – поцікавилася я. Магія вже бунтувала, і навіть кричала мені: "Ось! Ось він! Просто протягни руку і візьми!"

– О! – корчмар підняв вказівний палець догори. – Є у мене декілька особливих книг, які Вас можуть зацікавити. Щось простіше, – господар махнув рукою в бік столів завалених стопками книг, – я Вам навіть пропонувати не стану.

Звичайно, адже ціна "особливих" книжок теж буде особливою. Але мене це не турбувало. Я схвально кивнула головою і господар зник у невеличкій кладовій поруч зі стійкою, щоб вже за мить винирнути звідти зі стопкою старих потертих книг.