Обрані - Надія Філіпська

Тільки двоє чоловіків стояли осторонь і не розділяли захоплення натовпу. Вони розмовляли, і не звертали уваги на виставу. Один із них був Клеменс. Поки він мене не помітив, я сховалася за пустим возом і почала спостерігати за ним. Його співрозмовник, чорнявий чоловік середніх років, стояв до мене спиною, не даючи можливості його роздивитися. Було в ньому щось знайоме, але я ніяк не могла зловити це "щось". Я перейшла на магічний зір і просто не повірила своїм очам. Маг! 

Цікава зустріч виходить. Клеменс, обраний, зустрівся з магом, подалі від усіх. Дуже вдало, адже всі обрані зараз в Приті, і тут у Ворлені, точно не буде патрулів. Всі сумніви піднялися з новою силою.

Що пов'язує обраного з магом? Ми з магами завжди були не в найкращих відносинах, а зараз ми як кішка з собакою, кожна зустріч не проходить без сутички. Не знаю що в минулому обрані не поділили з магами, але ворожнеча триває до сих пір. Навіть король відсторонився від розбору всих цих магічних непорозумінь, довіряючи справедливим вердиктам Верховної Ради.

Але ці двоє спокійно спілкувалися, і ніщо не вказувало на споконвічну боротьбу. Що може їх пов'язувати? Що за спільні справи у Клеменса з магами?

Розмовляли вони досить довго. Обраний час від часу озирався, відчував мою присутність десь поряд, але побачити не міг, і схоже це його турбувало.

Вони все розмовляли, а я почала сумувати, і вже пошкодувала, що проявила непотрібну цікавість. Ну зустрілися вони, і що з цього? Це ж не заборонено, можливо є серед магів і нормальні люди. Все більше переконувалася, що я нафантазувала собі казна що. Пошкодувала, що пропустила виставу цирку, а ще я відчула аромати свіжоспеченого хліба, що продавали в лавці на протилежному боці вулиці. Тут я і згадала, що зовсім забула про обід. Шлунок одразу нагадав про це голосним бурчанням. Саме в той момент коли я вирішила що досить шпигувати, і пора все ж таки пообідати, чоловіки закінчили розмову, і маг швидким кроком направлявся в вузьку вуличку, проїзд на яку загороджувач пустий віз. Той самий віз, за яким ховалася я.

Він йшов прямо на мене. Цього просто не могло бути! Хоч пройшло декілька років, але я не могла помилитися. Я знаю цього мага, і що гірше за все, він добре знає мене. Роберт – архімаг, той який знищив мою сім'ю. Потрібно тікати! І негайно!

Я озирнулася і побачила групу людей, що поспішали на виставу. Вони мали пройти повз мене, і я, не гаючи ані секунди покинула свій сховок і змішалась з натовпом. Саме вчасно. Роберт пройшов повз, не помітивши мене.

Я розгублено подивилася йому вслід. Думки ніяк не хотіли вистроюватися в логічний ланцюг. Я ніяк не могла зрозуміти, що може пов'язувати цих людей? Клеменса – потомственого обраного, члена знатної сім'ї столиці, та Роберта – архімага та головного мага Леска, і друга моєї сім'ї, тої, яку сам і згубив.

Мої думки та емоції ніяк не хотіли упорядковуватися. Я вирішила що на сьогодні досить з мене пригод, до того ж, я не помітила куди подівся Клеменс. Щоб більше не втрапити ні в яку халепу, я з сумом глянула на сцену, де виступав жонглер з палаючими факелами, і поспішила геть з Ринкової площі. 

Дорогою до корчми я зайшла на поштову станцію. Вже пройшов тиждень, як я покинула Прит, за цей час могли з'явитися новини. Та і є у нас негласне правило: принаймні раз у тиждень повідомляти про себе. Я не часто слідую цьому правилу, і з'являюся на пошті в очікуванні нового завдання.

Цього разу я зайшла сюди скоріше виконуючи формальність, і нічого особо не чекаючи. Але сьогодні все було не так. Замість завдання на мене чекав лист від Магістра, в якому він наполягав, щоб я приїхала до Школи обраних у Кельцені. Схоже, Річард про щось таке і здогадувався, тому і казав, що часу в мене не багато. Ну що ж, навіть цей тиждень пішов мені на користь. Але ж як мені хотілося відстрочити поїздку до Кельцена хоча б на місяць. На жаль. Накази Магістра не обговорюються.

Продовження від 30.08

Помірне розгойдування фургону, скрип коліс та вигуки візників – все як ні що інше сприяло роздумам. Чим я і скористалася, мандруючи з обозом.

Після того, як я отримала лист від Магістра, пройшло вже два тижні, які я витратила на пошуки обозу, що слідує в Кельцен або найближчі до столиці міста. Але після затяжних дощів тракт розмило, і бажаючих їхати в напрямку столиці було вкрай мало. Мені пощастило знайти обоз, що їде на південь королівства.

Майже два роки я не була в Кельцені, з того самого моменту як вирішила покинути Школу. Тоді Річард знайшов компромісний варіант, він домовився з Радою взяти мене доглядачем в архіви Школи. Запропонований варіант влаштовував усіх, і я погодилася. З того часу Річард кожного разу при зустрічі намагається повернути мене в Школу. Але зустрічі ці були не частими, адже виявилося, що я маю рідкий дар відчувати магічні речі. Магістр не витрачав марно час, і одразу відправив мене на пошук Книги рун. Завдання змінювалися, я мандрувала королівством, але поїздок в Кельцен намагалася уникати.

За цей час я досить добре розвинула чуттєвість своєї магії, і поглибила свої знання в древніх рунах, адже всі магічні книги були написані за давніх часів. Зараз руни значно спростилися.

В чому я не продвинулася, так це в навиках самозахисту та бойовій магії. Тут потрібен вчитель, і все вказує на те, що скоро він у мене буде.

Але скільки б не пройшло років, чи то три чи то п'ять, минуле постійно нагадує про себе. Зустріч з Клеменсом, з архімагом Робертом та повернення до Школи. Все те від чого я тікаю всі ці роки, наздогнало і навалилося на мене, як лавина в горах. Невже я пропустила у минулому щось важливе і тепер воно нагадує мені про це.