Обрані - Надія Філіпська
Гуляючи містом ми вийшли на величезну площу, забиту людьми. Одні приходили, інші йшли, але менше їх не ставало.
– А це що? – поцікавилася я, вказуючи на величезний собор наприкінці площі.
– Храм Джайлса. Бога моря та водної стихії.
– Невже тут так шанують богів?
– Решту богів шанують також як і в інших куточках Тарлеса. Але Локр – портове місто і до бога моря тут особливе ставлення.
Я ще раз оглянула площу. Подорожні, торговці, моряки та мореплавці. Здавалося, всі зібралися тут, щоб просити благословення бога. Кожен хоче спокійно вирушити в море, знаючи, що стихія до тебе схильна.
Ми підійшли ближче до Храму. Його дах, у вигляді величезного червоного куполу, височів над площею і всім містом. Від білих стін собору відбивалися промені сонця, створюючи ефект сяйва.
Міські дзвони пробили рівно два рази, сповіщаючи нас про те, що відведений Ніклосом час добіг кінця.
– Минуло вже дві години, а новин все немає, – озвучив мої думки Річард.
Ми вже покинули галасливу площу і неквапливо йшли невеликою вуличкою, що відділяла площу храму від садів. Тут народу було поменше і мені одразу кинулась у вічі присутність варти.
– Міська варта, схоже, втомилася від суєти біля Храму і прохолоджується у тіні, – зауважила я.
– Це не варта Локра, – відповів Річард, пильно оглядаючи озброєні групи людей.
Я і сама пильніше придивилася до них і несподівано згадала, хто носить таку форму. Щойно хотіла повідомити про це Річарду, як хтось безцеремонно схопив мене за руку і потяг у найближчі кущі лавра. Листя і гілки чагарнику промайнули повз, і я опинилась на невеликому острівці прим'ятої трави, навколо якого росли високі чагарники, що надійно приховували мене від поглядів з вулиці. Витративши всього пару секунд на огляд місця, в якому опинилася, я перевела погляд на чоловіка, завдяки якому на мене чекає нелегке виплутування лаврового листя з волосся. Він часу дарма не гаяв, і Річард вже теж був поруч зі мною. Я зібралася обуритися такому свавіллю, але обраний випередив мене.
– Кріс? Оце зустріч!
– Тихіше! Нас можуть почути, – прошепотів чоловік у чорному. – До речі, знайомтеся, це Лана. Лана, це Річард і Кірстен, обрані, – представив нас Кріс.
Тільки зараз я помітила чорняву дівчину, яка сиділа поряд з Крісом і невідривно стежила за дорогою. Вона лише на мить відволіклася, кивнула нам і продовжила спостереження.
– Кіро, це Крістіан, мій давній друг, – сказав обраний.
Здивований вираз так і не покинув мого обличчя. Давній друг, про якого він жодного разу не згадав за п'ять років нашого знайомства? Якось дивно це.
– Де ви були весь цей час? Ми тут вже всі кущі витоптали, поки визирали вас! – якомога тихіше промовив Крістіан.
– Ви нас чекали?
– А хіба це не ви хотіли поїхати звідси скоріше?
– Ми, але звідки ти знаєш?
– Є джерела. Міклауш сказав, що двоє обраних, судячи з опису дуже схожих на вас, хочуть потрапити в Леск.
– Міклауш? Хм, так от як його тепер звуть. Значить, це ти маєш передати нам інформацію від Ніклоса, ну тобто Міклауша, – зіставивши інформацію, мовив Річард. – Який таки тісний світ. Стривай, ми йому не говорили про те, що ми обрані.
– Ну це для Міклауша не проблема. Він добре розуміється на людях. То ви хочете забратися звідси якнайшвидше?
– Так.
– Тоді ваш, а точніше наш корабель відпливає сьогодні о шостій вечора. Зійдете в Свароні і знайдете на околиці міста заїжджий двір. Там можна роздобути коней. А далі вам прямий шлях до Ліску, – передав інформацію Кріс.
– То чого ми чекаємо? – відреагував Річард.
– Є невелика проблема. Пам'ятаєш, я розповідав про замовлення у Корнелі. Так от, там не все пройшло гладко. І тепер за нами оголосили полювання. Не тільки охорона герцога, а й усі найманці прагнуть упіймати нас.
– Тепер зрозуміло, що ви робите в кущах, – відповів Річард. – Отже, вся ця посилена охорона міста тільки через вас двох?
– Багато честі для нас, – посміхнувся Кріс. – Частина шукає ще когось, але ж хто розбере хто кого шукає, тому і переховуємося від усіх.
– Річарде, це охорона герцога Навізича, я впізнала його герб. Його землі біля Лєска.
– Далеченько вони забрали.
– Навізич завжди підтримував магів, тому і нам не варто показуватися їм.
– Бачу у вас теж не все так гладко?
– Ми з магами ніколи не могли порозумітися.
– А чому ви чекали на нас саме тут? – запитала я, витягаючи з волосся черговий лист лавра.
– До Храму Джайлса приходять усі, хто збирається вирушити в море.
– Але ж ми не знали, що попливемо на кораблі!
– Хм, це я не врахував, – розгубився Кріс. – Але все одно ми зустрілися. Отже, все вийшло просто чудово.
– Чудово. Але як нам звідси вибратися, – озвалася Лана. – Ці найманці нікуди не збираються йти. А часу лишилося не так багато. Нам слід потрапити на цей корабель.