Обрані - Надія Філіпська

– Кіро! – зовсім близько пролунав окрик Річарда.

– Я тут, – відповіла, залишаючись на колишньому місці.

Не минуло й хвилини, як обраний знайшов мене.

– Кіро! Що ти робиш! – Річард не помітив дрофа і підійшов надто близько до нього.

Щось середнє між шипінням і ревом пролунало навколо нас, і я краєм ока помітила, як листя на деревах захиталося наче від вітру. Не менше дюжини дрофів залишили свої затишні місця і стояли довкола нас. Чорні, сірі та білі.

– Кіро, обережно, – Річард засунув мене собі за спину, а сам роззирався довкола. – Дрофи?

– Це вони стежили за нами. Принаймні один із них.

– А ось цей чорненький так схожий на Блека.

– Це він і є. І саме він стежив за нами.

– Хм, – Річард уважно розглядав дрофа. – Цікаво. Ніколи не чув, що дрофи живуть у Дикому лісі.

– Але ж нам про дрофів відомо зовсім мало.

– Так Кіро. Тому мене і цікавить питання чи випадково з'явився тут Блек?

І дійсно питання цікаве. Але зараз мене турбували дрофи, яких вже було десятка два, і ставало все більше.

– Річарде, пішли, – потягнула обраного за руку.

– І ти не хочеш забрати дрофа з собою? – Річард поволі відступав.

– Ти здурів? Я не хочу відчути на собі магію дрофів. Ходімо швидше звідси.

Усвідомивши, що загрози немає, дрофи спокійно повернулися на свої місця на деревах. Блек ще трохи потупцював на місці, а потім приєднався до своїх родичів.

Через чверть години закляття Річарда вивело нас до табору з погаслим багаттям. Вражень на вечір вистачило, і ми, не змовляючись, почали влаштовуватись до сну.

***

Ранок виявився набагато кращим, ніж я очікувала. Після вчорашньої зустрічі з Блеком та іншими дрофами я стала спокійною і більше не оглядалася на всі боки. До мене повернулося мій колишній гарний настрій, і ми спокійно продовжили свій шлях, намагаючись все ж таки швидше покинути межі Дикого лісу.

– Я все ж таки не можу повірити, що Блек пропадав увесь час тут. Це просто неймовірно! – не змогла я стримати своє хвилювання.

– Мені й самому важко в це повірити. І це ще раз доводить, що ми багато чого не знаємо про дрофів. І ця їхня прихильність до людей – це правда. Інакше, навіщо Блеку слідувати за тобою тут?

– Я теж про це думала, але жодного об'єктивнішого припущення не вигадала.

– Треба впритул зайнятися вивченням дрофів, – Річард подивився на мене.

– Ти хочеш встромляти голки в мого кота? – я здивовано округлила очі, але не змогла стримати посмішку.

– Ну чому одразу голки, – у його серйозному тоні також почали проступати нотки веселощів. – Голки нічого не дадуть, а от якщо розрізати його на шматочки, – мої очі округлилися ще більше. – Але ти не хвилюйся, я поверну його в цілості та безпеці! – урочисто запевнив мене Річард.

– І не сподівайся. Не бачити тобі мого Блека!

Розмова обірвалася лише тому, що ні я, ні він не могли вже зберігати серйозного тону, і веселилися, відволікаючись від важкого шляху.

Після полудня ми почали помічати, що ліс стає дедалі рідшим і між деревами все більше проходить сонячних променів. Пройшовши ще п'ять-шість верст, ми опинилися на узліссі, де влаштували невеликий привал.

– Невже ми це зробили?

– Так, Кіро, ми вийшли з Дикого лісу. І тепер зможеш писати про свої пригоди у Дикому лісі.

– Не думаю, що захочу про це згадувати, – з сумнівом повідомила Річарду.

– Не такий він вже і страшний!

– Ну так, не страшний. Лише один демон та зграя дрофів.

– Нам пощастило.

– З цим я згодна. Думаю, що там, – вказала рукою на ліс, – водиться ще багато чого цікавого.

– Давай наступного разу.

– Що? Ти хочеш сюди повернутися? – здивовано запитала.

– Треба ж розкрити всі таємниці Дикого лісу.

– Нехай це робить хтось інший.

– Добре. Завтра ввечері ми вже будемо у Локрі, – впевнено заявив Річард.

– Це було б чудово.

Я востаннє подивилася на Дикий ліс. Зараз при яскравому світлі сонця в ньому не було нічого особливого, просто величезні вікові дерева. Але ці шість днів, проведені там, пройшли не так вже й гладко. І як я рада, що ми лише злегка доторкнулися до таємниць Дикого лісу, а не поринули в них з головою.

– Тоді пішли, нас чекає Локр.

Я підібрала свою сумку, і ми вийшли з тіні дерев під палючі промені червневого сонця.