Обрані - Надія Філіпська
Влаштувавшись у каюті, ми неквапливо вечеряли.
– Лано, ти теж мисливець, як і Кріс? – запитав Річард у дівчини.
– Так. Але я поки що лише початківець.
– Виходить, ще один мисливець, – зауважив обраний.
– Мисливці? І хто ж ви такі? – запитала я.
– Нас називають по-різному. Мисливцями за грошима, мисливцями за пригодами, мисливцями за неприємностями і навіть мисливцями за смертю. Але суть одна – ми всі за чимось полюємо. Кожен обирає своє, – відповів Кріс.
Я намагалася згадати, чи чула я хоч щось про мисливців, але все безуспішно.
– І багато вас?
– Нас багато, але рідко вдається дізнатися, хто належить до мисливців. Зазвичай про такі речі не кажуть. Ми це легенда. Будь-яка нормальна людина боїться зустрічі з нами. Ми виконуємо будь-які завдання від банальних доручень до вбивства. Кожен сам собі визначає свою грань.
Я задумалася про слова Кріса: чи могла я під час своїх мандрів Тарлесом зустрічати мисливців?
– Якщо тобі знадобляться гроші або ж набридне нудне життя, я зможу поділитися з тобою парочкою замовлень, – грайливо запропонував Кріс.
– Кіру це не цікавить, – сухо відповів Річард.
– Отже, тільки тобі можна розважатися? – зауважив Кріс.
– Як це розуміти? – втрутилася я, відчуваючи, що мені щось недомовляють.
– А ти хіба не знаєш, що Річард один із мисливців?
Я знову здивовано дивилася на Річарда. Схоже, що за цей вечір це входить у мене у звичку.
– Ти – мисливець?
– Це в минулому.
– І давно ти пішов від мисливців? – не вгавав я, відчуваючи, що обраний щось недомовляє.
– Хм, пішов… – іронічно зауважив Кріс.
– І що це все означає? – я незрозуміло дивилася на чоловіка, але замість нього відповіла Лана.
– Мисливець – це твоя суть. Покликання. Мисливцями стають ті, хто прагне азарту, небезпеки та пригод. Відчувши це один раз, ти хочеш повторювати це знову і знову. Це затягує і з кожним разом стає дедалі складніше відмовитися від чергового замовлення. Тож не буває «колишніх мисливців». Усі вони рано чи пізно все одно повертаються назад. Мисливець – це назавжди.
Я знову на хвилину здивувалася. Ось і відповідь на моє запитання: я не лише зустрічала мисливця, а й знайома з ним п'ять років! Я подивилася на обраного, і тут мені на думку спала зовсім божевільна ідея, на яку мене наштовхнули слова Лани.
– Річард, коли було твоє останнє замовлення?
– Мені подобається ця дівчина, вона ловить саму суть, – зауважив Крістіан.
Обраний зам'явся. Не може бути! Я потрапила в ціль! Він досі виконує ризиковані замовлення, а я нічого не знаю!
– А Рада обраних знає про це?
– Дітріх знає. Інші немає.
– І багато в тебе було замовлень?
– Багато. Річард один із найкращих мисливців у Тарлесі, – відповів за обраного Кріс.
Я подивилася на Річарда, наче побачила його вперше. Я, звичайно, передбачала, що у нього багато таємниць, але останнім часом я дізналася про нього стільки нового.
– Я, схоже, сказав зайвого, – промовив Кріс у відповідь на мою тривалу мовчанку.
– Все гаразд, – заспокоїв його Річард. – Колись треба було все розповісти.
– Кірстен. На виправдання Річарда можу сказати, що після зустрічі з тобою він віддалився від мисливців: став менше брати завдань, а іноді й зовсім відмовлявся від них. Я припускаю, що йому і в звичайному житті обраних вистачало азарту та пригод, – Кріс недвозначно глянув на мене, і широко посміхнувся.
– Це правда? – запитала я Річарда.
– Якщо ти про завдання, то так, правда.
– Ні! Я про те, що від мене в тебе одні неприємності!
– Кіро, не перебільшуй, – відмахнувся Річард і з докором глянув на Кріса. Той, здавалося, навіть не помітив.
– Тепер твоя черга розповідати, – звернувся Кріс до Річарда.
– Нема чого розповідати.
– Ну, не скажи. Спочатку ти мчиш на пошуки Кірстен, а тепер ви вже вдвох прагнете Лєску. Мені здається, що у вас складається цікава історія.
– Гаразд, слухай.
Річард почав розповідати історію своєї подорожі в Браск, перехід у горах і неймовірний підйом на скелю. Розповів про правдиву історію обраних і нашу подорож у Дикому лісі.
Слухаючи його розповідь, я ще раз переконалася в тому, що зробила безрозсудний вчинок: ось так зірватися з місця і поїхати шукати правди. Ці пригоди виявилися не такими невинними, як здавалося на перший погляд. Ми не раз наражали своє життя на небезпеку. І через мене Річард ризикував своїм життям. Навіть думати не хочу, як він був близьким до смерті під час свого шляху. Ця погоня в Браску, вовкулаки та Азурегус, божевільний підйом на третій уступ Сніжних гір та майже тиждень у Дикому лісі. Річард міг загинути через дурість. Через мою дурість!
– Я мав рацію, ви зовсім не сумуєте, – сказав Кріс, вислухавши розповідь Річарда. – А обрані нічим не відрізняються від інших, жадоба до влади знайома всім. То навіщо ви їдете до Лєску?
