Обрані - Надія Філіпська

Річард пішов до виходу, залишивши занепокоєного корчмаря. Ми пішли слідом. Двері корчми відчинилися, і в обличчя пахнуло морською прохолодою, добірною лайкою, і стоками. Ми були у порту.

– А ось і наш корабель, – вказала Лана на єдине пришвартоване судно.

Я швидко удостоїла його уваги. Більше, ніж корабель, мене цікавило море. Воно було тихим, спокійним, утихомирювальним. Промені сонця яскравими відблисками відбивались від морської води. Так би й дивилася на переливи хвиль, слухала їхній тихий плескіт і…

– Кіро! – Річард вичікувально дивився на мене.

– Іду, – розчаровано простягла я і пішла за рештою.

Піднявшись на корабель, ми ще деякий час спостерігали, як моряки під наглядом торговців завантажують товар на корабель, а капітан, оглядаючи судно, дає останні вказівки.

Коли всі товари розмістилися у трюмі, торговці, заспокоївшись, розійшлися по каютах, а капітан зайняв місце біля штурвала, корабель покинув тиху затишну гавань порту.