Обрані - Надія Філіпська

– Кірстен, то що трапилося?

– Я не знала, що він був там. Просто вибрала, що з меблів мені в кімнаті не шкода буде розгромити.

– Якщо тобі набридла твоя кімната, то треба було просто сказати, а не трощити все, ми б її обновили.

– Я не хотіла трощити кімнату! Я хотіла випробувати закляття на стільці.

– Чекай, то в тебе вийшло закляття?

– А і справді вийшло, – за всіма подіями я не одразу це збагнула.

– І що було далі?

– А далі Блек, який спав на стільці, відбив моє закляття, або навіть віддзеркалив.

– Цікаво, – протягнула обрана, розглядаючи дрофа.

Я теж поглянула на нього. Дроф ніби відчуваючи наші погляди підняв свою голову і огледів кімнату. Піднявся, потягнувся і зістрибнувши зі стільця, покинув кімнату. Щось тріснуло, дзенькнуло, і лампа, яка ледь трималася на стелі, полетіла на стілець, розваливши його на друзки.

– Тепер я можу купити новий стілець.

– І нову кімнату, – додала Аделіна.

Продовження від 12.09

Пройшов місяць.

На час ремонту в кімнаті, я переселилася до Річарда, який мав будиночок у столиці. Він був зовсім поруч зі Школою, і тому я нарешті перестала спізнюватися.

Моя особиста програма навчання підходила до кінця, і таки давала свої результати. Після того випадку з Блеком, Аделіна з Магістром розробили для мене особливу структуру заклять, і у мене вже виходили простенькі бойові заклинання.

Від занять по стихіям всі були у захваті. Річард так і не забрав у мене четвертий курс, тому я сама поновлювала прогалини у своїх знаннях, а потім вчила студентів.

Фоліант був на останньому етапі перекладу. Грета і Роберт виявилися дуже здібними, і випереджали усі поставлені терміни.

А у мене з'явилося трохи більше вільного часу, адже все потроху стало вкладатися, і я стала звикати у Школі. Річард, як завжди не брехав, у Школі дійсно все змінилося.

Маючи пару годин вільного часу, я гуляла парком, вишукуючи менш людяне місце. Таких було дедалі менше: літо вже повністю вступало в свої права, і студенти насолоджувалися теплими днями. Нарешті мої пошуки мали успіх. Я знайшла тихе, затишне місце в тіні старого дуба, неподалік від Архівів. Влаштувавшись зручніше, дістала з сумки рукопис, який забрала з тунелю під Притом, чисті свитки і чорнила і почала переклад рун.

***

– Цього не може бути, – журилася я, не вірячи в те, що прочитала.

На вулиці сутеніло, і я запалила магічні вогники, щоб вкотре проглянути переклад і звірити з оригіналом .

– Це не може бути правдою! – напевно, я божеволію, повторюючи раз-по-раз ці слова і намагаючись у них повірити.

Я ходила навколо дуба, намагаючись привести свої думки та емоції до ладу. Виходило це погано. Я розмовляла сама з собою, розуміючи, що збоку це виглядало підозріло. Але мені зараз було не до інших. Я намагалася вхопитися хоч за найменшу ниточку, яка зможе вивести мене з цієї круговерті, і саме розмова з собою була цією ниточкою.

Студенти вже розійшлися, і в парку, я залишилася одна. Це було на краще, отже, свідків мого божевілля не буде.

– Потрібно все вияснити, але як? – це питання залишалося без відповіді. – Хто розкаже всю правду, реальну правду і відповість на питання?

Я роззирнулася навколо. Навкруги було темно, і лише у вікнах Архіву блимав вогник.

– Ну звичайно! У обраних велика бібліотека, там хоч щось має бути.

Я ще раз переглянула переклад, виділила ключові фрази за якими можна вести пошук і пішла до Архіву.