Обрані - Надія Філіпська
Наступного дня я знову проспала, а все тому що всю ніч крутилася у ліжку. Емоції дня ніяк не хотіли влягатися, і я знов і знов поверталася до своїх невдач у бойовій магії, та виснажливого тренування з Річардом. Під ранок я нарешті заснула.
Вранці нашвидкуруч приготувавши яєчню, я поснідала і поспішила до Школи.
Сьогодні я знову буду викладачем, але у моєму розкладі значився третій курс. Ох, сподіваюся, що це помилка!
Під аудиторією стихій мене вже чекали студенти. В розкладі і дійсно була помилка, адже чекав мене четвертий курс.
Я подумки сварилася на Річарда. Як він міг так зі мною вчинити, я ж сама не закінчила третій курс, і чому я можу навчити студентів четвертого року? Треба ж було краще вивчати розклад, тоді б не було таких сюрпризів.
Я, як і раніше, проігнорувала аудиторію і пішла зі студентами в парк. Дорогою згадувала програму четвертого курсу, адже знайома з нею завдяки роботі в Архівах. Коли ми дійшли до галявини, я вже заспокоїлася і мала приблизний план.
Поспілкувавшись зі студентами я переконалася в правильності своїх намірів. Всі основи по стихіям вони вже пройшли. А, отже, прийшов час показати на що вони здатні.
У мене з собою були кристали зі стихією. Розділивши її на одинадцять частин, за кількістю учнів, я заключила частинки стихії в кристалах і роздала їх студентам. Тепер вони займалися звільненням стихії, а я лише контролювала та направляла процес.
Заняття закінчила раніше, одразу по тому як у останнього студента вийшло звільнення стихії. Зібравши кристали я пішла в їдальню.
– Кірстен, – окликнули мене біля дверей їдальні.
Я повернулася і застигла, не знаючи чого очікувати. До мене поспішав Стефан.
– Ти на обід? Складу тобі компанію, – промовив обраний після мого ствердного кивка. – Треба поговорити.
В їдальні було пусто. Заняття ще не скінчилося і тому черги зі студентів були відсутні. Ми зі Стефаном мовчки набрали їжу на таці і розмістилися за столом біля вікна. Я не підганяла Стефана з розмовою, відчувала, що він нервує, і йому треба час. Дивилася, як по одному в їдальню почали підходити студенти з четвертого курсу, яких я відпустила раніше. Таця з їжею стояла переді мною, але їсти не хотілося.
– Кірстен, я радий, що ти повернулася в Школу, – нарешті промовив обраний.
Я здивовано подивилася на нього. Я відчувала, що Стефан не злий на мене, але щоб радів зустрічі? Це щось нове.
– Я був дурнем! – признався обраний, і подивився мені в очі. – Кірстен, вибач! Не знаю чому все так вийшло. Не хочу валити все на Клеменса та інших, адже тільки я відповідаю за свої вчинки.
Стефан замовк і оглянувся. В їдальні вже вишикувалася довжелезна черга зі студентів.
– Я хотів поговорити з тобою після лікарні, але мені сказали, що ти поїхала.
– Стефан, я не хотіла тобі тоді шкодити, просто розсердилася, це і було поштовхом для закляття. Магістр пояснив, що це були мої емоції.
– Кірстен, тобі нема за що перепрошувати. Це я був самовпевненим дурнем, а не ти! Це я не виставив захист і поплатився за те. Чому ти поїхала?
– Чому? Ти справді не розумієш?
Обраний похитав головою.
– Твій батько міг затребувати мого відрахування зі Школи через те, що я тобі зашкодила. Не хотіла попадати під його важку руку, адже він досить впливовий в Кельцені та і серед обраних. Я вирішила, що краще піду сама.
Стефан спочатку здивовано дивився на мене, а потім голосно засміявся. Тепер я здивовано дивилася на обраного.
– Ох, вибач, – перепросив обраний. – Розумієш, в той день мій батько приїхав в лазарет, коли дізнався про те, що сталося. Він був дуже розлючений, але не на тебе. На мене. Батько давно казав, що я сильно зазнаюся. Але тоді, він ще і світився від щастя, що нарешті хтось зміг мене поставити на місце. А коли дізнався, що це була ти, то і взагалі став реготати без упину, казав, що так мені і треба, а ще додав покарання та відсторонив від сімейних справ на рік.
– Тебе покарали?
– Не тільки мене. Клеменсу теж перепало. Ми цілих три місяці чистили стійла в конюшні.
Навіть у найкращих фантазіях я не могла представити, як Стефан і Клеменс зі знатних родів чистять стійла. А тут наяву.
– Гарне, мабуть, видовище було?
– Ще б пак, вся Школа приходила подивитися. Навіть викладачі!
Я розсміялася. Мабуть, було на що подивитися.
– Кірстен, у Школі все змінилося. Знать не має більше такого впливу на обраних. Склад Ради переглянули, і тепер там дійсно лише гідні.
– Знаті Кельцена немає в Раді?
– Залишилося двоє: мій батько і батько Кароліни.
– Отже, батько Клеменса втратив свій пост, – сказала я перше, що спало мені на думку.
– Так. І щодо Клеменса. Будь з ним обережна. Я з ним не спілкуюся так як раніше, але він став доволі дивним.
– Добре. Дякую за попередження.
– І тобі дякую, що вислухала. У мене тепер ніби камінь з пліч звалився, стало так легко. Мені пора, треба встигнути до Магістра.
