Обрані - Надія Філіпська

– Але ж ти не пообідав, – сказала я подивившись на тацю з їжею.

– Потім, нема часу! – гукнув обраний і побіг.

В їдальні залишилося мало обраних, і я подивившись на годинник, швидко доїла свій обід і побігла в Архіви.

Продовження від 11.09

Я прийшла вчасно, хоча Грета і Роберт вже очікували на мене. Емма не витрачала дарма час, роздала копії Фоліанту і приготувала нам чай. І ми занурилися у світ древніх рун. Я знайомила обраних з особливостями древніх текстів, і магічних книг. Ми так захопилися роботою, що не помітили, як промайнув час. Годинник пробив тричі, і я зрозуміла, що знову спізнююсь.

Річард, як і вчора, розминався очікуючи на мене.

– Знову в Архівах затрималася? – Річард скептично вигнув брови.

– Так, – перевівши подих після бігу, повідомила я.

– Готова? – запитав обраний, коли я підняла меч і стала в стійку.

– Ні, але почнемо.

І тренування почалося. Замах, удар і наші мечі схрестилися. Розвернутися і виставити меч, щоб прийняти новий удар. Відстрибнути. Удар, і пірнути під руку Річарда. Розвернутися, знову удар, відмахнутися мечем, стрибнути вперед і нанести удар. І ...

– Дуже добре, – похвалив Річард, зупинивши мій меч в небезпечній близькості від себе. – Ти вже не лише захищаєшся, а і атакуєш!

Дійсно, сьогодні я так захопилася тренуванням, що навіть не помітила, як з захисту перейшла в наступ.

– Сьогодні вже легше, – зізналася я обраному.

– Кіро, тобі потрібна лише практика.

– Продовжимо? – запитала, перевівши подих.

– Заняття вже скінчилося. Завтра візьми на тренування свій кинджал.

– А на сьогодні все? – перепитала я.

– Так, до того ж Аделіна тебе чекає вдома. Ходімо, проведу.

Дійсно, коли я повернулася додому мене вже чекала вечеря в компанії Аделіни.

– Кірстен, ти саме вчасно, – повідомила дівчина, запрошуючи за стіл.

– Аделіно, щось трапилося? – з підозрою запитала.

– У нас буде вечірнє тренування! – повідомила обрана.

– Яке ще тренування? – я зігнала зі стільця Блека і сіла вечеряти.

– Кіро, тобі треба індивідуальне заняття, на жаль у Школі я не маю на це часу.

– Ви з Річардом вирішили мене зовсім вимотати за місяць.

– Кірстен, ми турбуємося за тебе.

Повечеряли ми досить швидко, і вийшли у двір.

– Ось, – піднесено промовила Аделіна, вказуючи на "щось" у тіні дерев.

– Це що?

– Твій противник на сьогодні. Будеш на ньому вдосконалювати боєві навички.

– Ти його з якого поля викрала? – я краще придивилася до "супротивника" який і дійсно нагадував опудало.

– Ну..., – Аделіна відвела погляд, – це вже неважливо.

– Тобі краще знати, – я скептично оглянула опудало.

На цьому наші прирікання закінчилися і Аделіна розпочала заняття.

Ми знову повторили всю теорію з минулого заняття, і перейшли до практики. Але як і усі попередні рази в мене нічого не виходило. Опудало, ніби насміхаючись дивилося на мене своїми намальованими очима.

Надворі вже стемніло і ми пішли до будинку. Я була у розпачі. Адже з усіх обраних лише я виявилася такою нездарою. Всі хоч якось але здавали бойову магію, а я за весь час осилила лише одне закляття.

Що там казав Магістр: "керуватися розумом у мене не виходить, а лише емоції керують моєю магією." О, так у мене зараз самі емоції. Я обвела поглядом кімнату. Раз, другий. І нарешті зупинила погляд на стільці. "Супротивник" з нього був неважний, вже старенький, потертий, і навіть в двох місцях відремонтований. Можливо пора придбати новий? Магія всередині так і бурлила, але вона весь вечір така, а от результату немає. Я вказала рукою на стілець і промовила:

– Ареус джай!

З моєї руки зірвалася сіра іскра і полетіла до цілі, перед самим стільцем іскра зірвалася і мене відкинуло назад. Затріщали меблі, і вже "уламки" мого закляття розгромили шафу. Решта "уламків" потрапили в стіни і стелю. Загойдалася лампа, але витримала. А от на вікні не витримав карниз, який з гуркотом упав на підлогу.

Я сиділа на підлозі своєї розтрощеної кімнати і дивилася на цілий цілісінький стілець, який ніяким чином не постраждав.

– Що трапилося? – в кімнату увірвалася Аделіна. Вона вже лягла спати, тому прибігла в одній нічній сорочці і з розплетеним волоссям.

Обрана оглядала розгардіяш, а я все гіпнотизувала поглядом стілець. І тут на стільці став проявлятися Блек. Він просто спав на стільці! Я ткнула рукою в Блека і почала істерично сміятися.

– Кірстен, ти в порядку? – з опаскою мовила Аделіна. Мабуть ідея жити з божевільною сусідкою їй не дуже подобалася.

– Знаєш Аделіно, – промовила я, коли істерика трохи відійшла. – Краще не експериментуй з закляттями над Блеком.