Місце під зорями - Анні Кос

Обговорення деталей мирного договору зайняло багато годин. Втім Делгер та інші кочівники не порушили слова. Вони визнали Ліда правителем усього степу й принесли йому присягу двічі: за традиціями своїх племен і за обрядом хольдінгів. Лід зі свого боку обіцяв новим підданим заступництво і захист. Вранці конунг увійшов до столиці. 

Йорунн слідувала за братом, і кожен крок ніби змушував її зануритися у спогади. Вона дивилася по сторонах жадібно й схвильовано, однак оточення здавалося дивним, ніби перед нею простяглося не місто її юності, а його відображення в нерівній річковій воді. На неї чекали знайомі вулиці й будинки, але незнайомі люди, зовсім інші предмети й навіть чужі запахи. Вітахольм вилікував шрами минулих пожеж й відродився з попелу поразки, але змінився, мабуть, так само сильно, як і вона сама.  

Палац конунга зустрів їх порожнечею і тишею. Кімнати встигли звільнити й прибрати, ніде не залишилося жодного стяга чи герба, що б вказував на рід Арвай. Проте відчуття змін все одно було надто сильним. Усі вогні за традиціями кочівників було погашено на знак скорботи за вбитими, і не в останню чергу — за ханом Талгатом. 

Йорунн довго стояла мовчки посеред тронного залу. Її погляд намагався відшукати знайомі з дитинства візерунки на поверхні колон, балках склепінь та стінах, але раз по раз натикався тільки на відполіровану поверхню дерева. Талгат стер спогади про рід Хольда так само, як зараз вони з братом стирали спогади про хана.

Не говорячи ні слова, вона нахилилася над згаслим вогнищем у жаровні посеред зали й дозволила декільком іскрам зірватися з долоні униз. Полум’я озвалося миттєво. Огорнуті золотистим серпанком гілочки спалахнули, до вузького отвору у стелі потяглась ледь помітна цівка диму. Нехай кожен, хто кине погляд на палац, знатиме: тут знову панує життя.  

Йорун на мить прикрила очі. Цікаво, коли багато років тому Хальвард увійшов до пограбованих залів Кінна-Тіате, що побачив він? Чи почувався він так само зайвим у власному домі? Чи насолоджувався відчуттям перемоги й розумінням того, що помста здійснилася? А можливо, вкотре сумнівався, чи було зробленого достатньо? Якби тільки він був зараз поруч, він би зрозумів її без усяких слів.

— О, Хальварде, — серце стиснулося від туги. Їй страшенно захотілося відчути тепло його дотику, почути спокійний голос. Хотілося, аби він хоч на секунду опинився поруч із нею, мовчазною тінню став за її плечем й поглянув на цей палац її очима. Так, як колись давно вона дивилася у його найболючіші спогади. 

Неспішним кроком Йорунн пройшла коридорами до кімнати, що колись була її покоями. Тут вона засинала під материн спів у ранньому дитинстві, тут прокинулася в день посвяти Хали й Кіта, тут заплітала довгі коси перед останнім боєм. Тут вона залишила свій вінець і вперше наділа перстень Хольда. Її шлях, довгий та звивистий, почався саме звідси.

Вона провела долонею по підвіконню, торкнулася шерехуватих віконниць, присіла на край ліжка, довго милувалася грою сонячних зайчиків на стінах. Потім заплющила очі й глибоко вдихнула. Губ її торкнулася спокійна й світла усмішка.

Вона досягла мети й стала по-справжньому вільною.

Минуле, нарешті, втратило владу над нею.