Місце під зорями - Анні Кос

Конунг відступив на кілька кроків і спішився, щоб підійти до поваленого супротивника. Зараз Великий хан ледь знайшов в собі сили перекотитися на бік й стерти цівку крові, що потекла з рота. Лід завмер над пораненим ворогом.

— Чого чекаєш? — слова далися Талгату надто важко. — Закінчуй вже.

— Ні, не так, — голос Ліда тремтів від стримуваної люті й чогось, підозріло схожого на жаль. — Не в багнюці, ковтаючи пил і шкребучи землю скорченими пальцями, має померти той, за ким йшли тисячі. Ти приніс багато горя і своєму народові, і хольдінгам, але заслужив зустріти свою долю, як воїн, — Лід відступив на крок назад і наказав: — Встань, Великий хан. 

Талгат скривився, сплюнув кров і, хитаючись, як п'яний, оступаючись і ледве утримуючи рівновагу, повільно підвівся на ноги.

— Ну! — кінчик меча здригнувся, відриваючись від землі, і націлився в груди конунга. Рука Талгата тремтіла, йому ледь вистачало сил утримувати піднятий клинок. — Чого тягнеш? Давай!

Лід у два кроки покрив відстань між ними. Лівою долонею недбало відвів убік зброю хана, щоб одразу ж вістря його власного меча ввійшло в живіт Талгата трохи вище за сонячне сплетіння. Пролунав дзвін розбитих лусочок обладунку, хан обм'як, впустив руків'я і вчепився мертвою хваткою в плечі конунга. Обличчя Талгата спотворилося гримасою страждання, але в очах промайнуло щось, схоже на задоволення.

— Гідна смерть, — тихо видихнув він у саме вухо Ліду і замовк назавжди.

Конунг ще хвилину стояв нерухомо, потім розтиснув руки та дозволив мертвому тілу зіслизнути на землю. Темні очі хана втупилися у небо. Лід схилився, витяг свій меч, відтер його від крові, обійшов мертвого ворога, став на коліно біля його голови й опустив йому повіки. Потім піднявся на ноги та повернувся до людей, що завмерли в мовчанні. 

— Зупинити бій! — розкотився над полем його наказ. — Зброю в піхви. Вислати до міста вісника. Я бажаю говорити з нойонами всіх племен.