Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

— Ти ніби благословляєш мене на ще одну спробу, — я усміхнувся.

— А чому ні? Хіба ти більше не кохаєш її?

— Кохаю, — погодився я.

— То просто скажи їй про це прямо, дивлячись в очі. А далі вже розберетесь. Краще жалкувати про те, що зроблено, аніж про те, що не зроблено.

— І де ти цього нахапалась? — я знов усміхнувся.

— Серіали рулять, — Ліна тихенько засміялась, а потім я почув плач малої на фоні. — Добре, Славо, мені вже треба йти до малих. Гарного дня тобі...

— І тобі, сестричко. Дякую.

Коли у телефоні пішли гудки, я зрозумів, що за той час, що ми не розмовляли, Ліна дуже сильно змінилася. Невже, це Саша її надихнула? Саша... Як же сильно хотілось побачити її.

Можливо, дійсно треба приїхати на Новий рік додому і щиро поговорити з нею. Вона має право знати про мої почуття.

Коли вже збирався йти додому, і обдумував, як і коли повернутися до Києва, щоб поговорити з нею, мій телефон задзвонив. Як тільки побачив, що телефонувала Саша, одразу приклав слухавку до вуха.

— Славо... Я... Пробач, що телефоную... Але...

— Сашо? Сашо, ти плачеш? Що сталося? — стривожено запитав я.

— Ви готові, Олександро Адамівно? — почув я голос якоїсь іншої людини.

— Де ти? — перепитав одразу. На серці було дуже неспокійно.

— В лікарні...

— В лікарні? Що з тобою? — вирвалося в мене.

— Катя вмирає... Їй потрібна кров. Я готуюся здавати кров... Мені страшно, Славо... Славо, ти мені потрібний... Шкода, що ти так далеко! Ти можеш... не знаю, хоч поговорити зі мною? — ледь змогла видавити з себе щось, що було б хоч трохи чітким.

— Ніяких розмов. Починаємо процедуру. Кладіть, будь ласка, телефон, — втрутилася медсестра.

— Тримайся! Я їду! — сказав впевнено і рішуче. А наступної миті дзвінок вже обірвався.

Я швидко зайшов на сайт Укрзалізниці... Я встигав на вечірній швидкісний потяг, але він відʼїжджав аж за чотири години.

Потім зайшов у додаток бла-бла-кар. Почав шукати поїздки на Київ найближчий час. Знайшов одну за півтори години. Подзвонив водієві і забронював місце в машині, паралельно викликаючи таксі додому. Треба було перевдягнутись і взяти хоч якісь речі.

Швидко зайшов у кабінет до директора і коротко пояснив ситуацію. Той сказав, що я можу їхати хоч зараз. Однак попросив у дорозі доробити документи.

Я погодився і буквально вибіг з роботи. Таксі вже чекало на мене…

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно