Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

Потім сестра накрила на стіл. Маленька кухня, на якій ми провели частину свого дитинства, навіювала спогади про маму та батька.

— Ліно, а ти давно з татом зідзвонювалась?

— Ти ж знаєш, у них в Польщі «інтернет дорогий», — вона зітхнула.

— Так подзвонімо на мобільний, — я дістав телефон, розблокував його і набрав батька.

Пара довгих гудків швидко змінилась на його голос.

— Алло?

— Привіт, тату, це Слава, — сказав я. — Я дуже хотів би побачити вас на Новий рік.

— Що? — здивовано запитав він. — Але ж зараз вже не купиш білети... Та й Терезка вже продумала все...

— Хіба в Польщі так вже святкують Новий рік? Відмічайте своє католицьке Різдво і приїжджайте. Я дуже хочу всіх вас побачити, і Ліна теж.

— Я... Не знаю, добре, — раптом погодився він. — Тільки допоможи хоч онлайн білети замовити.... Знаєш же, що я з Інтернетом не дуже дружу.

— Добре. Куплю вам на найближчу дату, але дай мені всі дані на Телеграм, добре? Прізвища та імена латиницею, номери закордонних паспортів...

— Домовились, — я буквально почув, що батько усміхнувся.

— Чекаю прямо зараз, — сказав і перервав дзвінок.

За пару хвилин дійсно прийшло повідомлення.

Я зайшов на скайсканер і швидко знайшов необхідні білети. Правда, вони були тільки на тридцять перше січня... Ну що робити. Теж непогано. Купив їх і переслав батькові.

— Славо... — сестра раптом обійняла мене. Її голос тремтів. — Я... Я так давно хотіла запросити його... Але боялась, що ми йому більше зовсім не потрібні...

— Не видумуй, Ліно, — усміхнувся і обійняв сестру за плечі. — Він дуже любить нас, завжди любив.

— Знаю, — вона знов зашмигала носом. — І Аня з Дашею приїдуть?

— Так, я і на них купив білет, і на Терезу.... Вони всі приїдуть...

Наступні два дні, вже будні, були не менш насиченими. В один з них я примудрився зʼїздити до Львова і назад, до Києва. Колишній директор знов намагався вмовити мене залишитись, але я знов ввічливо відмовив. О четвертій вже був на заводі у Києві з усіма необхідними паперами.

Нарешті все було підписано і я офіційно став головним конструктором на київському бронетанковому заводі. Тепер я знав, що точно зможу утримувати мою родину.