Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Жанна вже майже натиснула на кнопку увімкнення, як в двері знову щось грюкнуло, і в замку заскрипів ключ. Цього разу до неї зайшов один з охоронців з пляшкою води в руках.
– Шеф сказав не давати. Але що ж ми, не люди, чи шо? – вперше почула його голос. Грубуватий, хрипкий.
– Дякую! – підняла голову і подивилась прямо в очі. – Я це запам’ятаю і в боргу не залишусь.
– О, насмішила! Мені вдячність від без двох днів небіжчиці не треба!
– Побачимо ще, як складеться! – вдала, що абсолютно не збентежена його словам Жанна.
– Слухай, ти гарна й розумна жінка. Здається. Зроби, як шеф просить.
– Тоді він мене точно вб’є, бо стану непотрібна. А так, доки ще тягну час, то живу.
– Дійсно розумна ти. Та все-одно, спробуй піти на поступки, раптом відпустить.
– Відпустити мене можеш тільки ти. А я в боргу не залишусь. – закинула вудочку на крупну рибину.
– В мене дітей троє. Без батька не виживуть. – сумно і винувато усміхнувся бандит. Рибина зірвалась.
– Тоді йди. Дякую тобі за воду!
– Вип’єш – викинь пляшку у вікно. Я бачив, як ти скло виймала, тільки не зрозумів навіщо.
– Подихати свіжим повітрям хотіла. Тут душно! – всередині все похололо, та схоже, вайлуватий викрадач і справді не бачив маніпуляцій з телефоном.
Нарешті, залишившись наодинці, Жанна притисла телефон до себе динаміком та, зашипівши від болю через зламаний ніготь увімкнула його. Звук увімкнення прозвучав тихим писком, але для Жанни в тиші то здалось голосніше травневого грому. І тому вона застигла з ним в руках, не рахуючись і навіть не дихаючи, гадаючи, чи почули його і зараз прибіжать забирати, чи не почули. Чи… добрий її охоронець почув, але вправно робить вигляд, що ні?
Кілька хвилин здались вічністю. В коридорі було тихо. Тільки тоді спітнілою рукою Жанна наважилась розблокувати телефончик. Перше, на що звернула увагу – заряд. 30 відсотків. Що ж, могли бути й гірше.
А от зв'язок не радував зовсім. Жодної “палички”. Згадалось, як колись її однокурсник розповідав, що в селі у бабусі, щоб зловити зв'язок і відправити смс, вони підкидали телефон вгору. Тоді вона з цих історій сміялась, та зараз розуміла, що їй не до жартів.
Жанна швидко набрала коротку смс: “Закинута споруда за містом. Двоповерхова, я на першому. Викрав конкурент батька.” – Побоялась писати більше, аби хоч цю телефончик відправив!
Годинник показував 20-ту годину. Можливо, варто зачекати, чим ближче до ночі, тим більше розвантажиться мережа? Про всяк випадок знайшовши номер Тихона в “контактах”, Жанна підійшла до вікна, прикривши екранчик рукою, трохи почекала. І, о диво, одна малесенька поділочка, почала то з'являтися. то зникати. А це означало, що шанси є!
***
Любі читачі, дякую, що ви зі мною! Зовсім скоро фінал книги про Жанну і Тихона і старт моєї новиночки. Будь ласка, підпишіться на мою сторінку, щоб не пропустити цікавинки!
Ваша Анна
***
