Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Коли Жанна почула голос Тихона, то сама не чекала, скільки почуттів це викличе. Просто лавина тепла, ніжності, надії, розгубленості, миттєвої беззахистності і сили водночас. Це все накрило з такою лавиною, що змело й закинуло кудись навіть цю кімнату-в'язницю, небезпеку, тривогу і страх, який звісно ж був, тільки глушився нею самою.
Але… не це хвилювало Жанну. Саме зараз, в цю мить, вона зрозуміла, що всі її сумніви щодо Тихона відпали, як сухе листя з дерева. Тільки він - єдиний, з ким вона бачить себе і своє майбутнє! Тільки він – той, кому вона готова довірити своє життя! І порятунок зараз.
Голос Тихона теж кілька разів зірвався. Але він тримався і Жанна відчула це. Як і його шалену підтримку. З цього моменту вона вірила, що все буде добре. Бо інакше з Тихоном бути просто не може!
Тому, коли двері заскрипіли і відчинились, Жанна лиш сховала телефон і була готова до всього.
– Виходь! – буркнув один з конвоїрів. А інший, той, що вночі приносив воду, опустив погляд в підлогу.
– Куди? – зиркнула з-під лоба Жанна.
– Шеф приїхав!
– Дуже рада за нього! – кинула Жанна, та все ж підвелась. Хоч вона й вірила, що все буде добре, однак вирішила не нариватись та не ускладнювати ситуацію.
Петро Вітренко, певно, гарно готувався до зустрічі. Судячи по його закритій позі й задертому догори підборіддю, він чекав, що Жанна зламалась, або ж станеться це просто зараз.
– Доброго ранку, Жанночко! Як тобі в нас?
– Душно. І нудно.
– Он як? – такого Вітренко, здається не чекав.
– Сподіваюсь, ви все обдумали і збираєтесь мене відпустити?
– Розсмішила! А я думав, ти серйозна доросла дівчинка. Зараз я наберу твого батька. А ти підтвердиш йому, що знаходишся тут, і попросиш виконати мої умови.
– А якщо ні?
– Тоді, Жанночко, тут і залишишся.
– Тоді обираю залишитись тут! Батькові нічого не казатиму!
– Горда дівчинка! Та,в принципі можеш і не говорити. Тут камера,яка все транслює. І місце, і час, і твій стомлений вигляд таткові покаже.
– Тату! Не треба нічого підписувати! Я виберусь! – вигукнула Жанна, і в ту ж мить один з охоронців скрутив їй руки за спиною та закрив брудною спітнілою доленею рота.
Вітренко натис на екран свого смартфона, маленькій червоний вогник вверху в кутку кімнати, який Жанна тільки зараз побачила, вимкнувся.
– І як же ти зібралась вибиратись? – іронічно підняв брову і дав жест конвоїру відпустити Жанну. Відпльовуючись і витираючи обличчя, вона відскочила на безпечну відстань.
– Ідіть до біса! – врешті, віддихавшись, зробила крок назад ще, аж доки не вперлась в холодну стіну спиною.
– Не зли мене, дівчинко! Я стримуюсь тільки тому, що досі памятаю тебе малим дитям. Бачу, по розуму, ти ним і залишилась!
– А ви, звісно, розумніші. Настільки, що викрадаєте людей і не думаєте про наслідки!
– Дівчинка з перцем, бачу. Або дурна.
– Прошу вас відпустити мене, доки це можливо без наслідків. Для вас… – спокійно відповіла і підняла очі на свого опонента…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно