Між нами контракт - Кетрін Огневич

Влад

Коли я повернувся на кухню за десять хвилин, то побачивши дівчину, яка підстрибувала, чиї милі шкарпетки з кошенятами були приклеєні до підлоги, я просто беззвучно здригався від сміху. Вона крутилася в різні боки, намагаючись відірватися від підлоги, що нагадало випадок, коли в дитинстві покоївка робила подібну пастку для мишей у будинку. Миша повзла на запах їжі, а потім, коли її лапки торкнулися спеціального клею, вона прилипла до картонки з пасткою.

Подібним чином зараз виглядала і Крістіна. Вона звивалася всім тілом, намагаючись відірвати ноги від підлоги. Боже, я був до біса неперевершений! Мені пощастило знайти залишки лінолеуму, щоб він злився з кухонним, і зверху та знизу видавити якомога більше супер клею. Крістіна обернулася, коли я гепнувся на підлогу, поруч із холодильником позаду неї.

— Ах, ти сволота! У тебе ще стало сміливості припертися сюди і реготати з мене замість того, щоб допомогти?! — обурилася дівчина, від чого я навіть перестав сміятися.

— Допомогти? О ні, я так не думаю. Сама винна, руда! — кажу я, потираючи живіт, що болів від сміху, як раптом помічаю, що в мене щось летить. — Рушник? Дуже оригінально! У твоєму стилі! — сміюся, коли встаю з підлоги, і розумію, що вона не така вже й вразлива.

Я без сорому витріщався на її сідниці в цих обтягуючих джинсах, що навіть не помітив, як вона якимось чином примудрилася дотягнутися до столу. Наступної миті в мене вже летіла тарілка. Пощастило, що я вчасно її помітив і встиг нахилитися.

— Скотиняка ти така! Щойно звільнюся, будь упевнений, я тобі влаштую солодке життя, Жданов! — закричала дівчина, потягнувшись за наступною тарілкою, але я швидко сховався за дверцятами холодильника і дістав звідти раніше куплений у ресторані салат "Цезар" та кілька котлет по-київськи. Дзенькіт тарілки поруч із холодильником свідчив про те, що цього разу вона була доволі близька, щоб влучити в мене. Мені просто пощастило, що я вчасно відкрив холодильник і сховався за ним. 

— Майже влучила, руда! Ключове слово в цій фразі "майже"! Як там кажуть англійською, га? Almost (Майже)!

Після цього почулися лайки англійською, від чого я розсміявся. А вона та ще штучка! Не заздрю я тому хлопцеві, хто стане її чоловіком. А потім я усвідомив, що цей самий хлопець я сам.

Хоча, якщо задуматися, наш шлюб фіктивний. Я навіть впевнений, що вона мріяла  не про якогось виродка, який буде так мерзенно з нею поводитися, як це роблю я. Вона, найімовірніше, мріяла про якогось хлопця-ботана, такого ж, як і вона сама. Утім, звідки мені знати?

Зробивши глибокий вдих, я швидко зачинив дверцята холодильника, і дав драла. Так, знаю, це було смішно, але, чорт забирай, вона кидалася в мене тарілками!

Що мені було робити?!

— Я тебе з-під землі дістану, Жданов! - почулося мені з кухні, коли я влетів у свою кімнату і зачинив за собою двері. Подумки я вкотре похвалив себе за те, що додумався поставити на двері засувки. Оскільки траплялися випадки, коли друзі залишалися в мене на ніч і усамітнювалися в кімнатах зі своїми дівчатами.

Усамітнення — яке чудове слово... Я навіть не цінував його, аж доки моєму батькові не спало на думку, що я маю одружитися. Тепер про усамітнення можна було забути. Особливо з огляду на той факт, що тепер я був тут не один. Чесно кажучи, я навіть не думав, що звикну до того, що в моїй квартирі живе малознайома мені дівчина, яку змусили вийти заміж. Ах так, навіть не змусили, а продали.

Її батько продав її, щоб розрахуватися зі своїми боргами. Я не знав, у чому конкретно полягала сама угода, і які в нього були борги. Але одне я точно знав: я б ніколи не продав свою дитину. Я б зробив усе можливе, щоб знайти хоч якийсь вихід із ситуації. Можливо, у Зарецького тоді не було інших варіантів, але це все одно не виправдовує його.

Решту дня я провів за навчанням, плюс паралельно робив ескізи для інтер'єру, які попросив зробити мій знайомий. Як не крути, я не хотів залежати від батька, який керував моїм рахунком. А таким чином я непогано заробляв, про що батько, звісно ж, ще не знає. Він думає, що я весь свій час витрачаю або на університет, або на дівчат, яких я привожу до себе додому. Втім, помилочка — приводив! Тепер я навіть і цього не можу зробити. І все через мого батька...

Тому я додатково підробляв на будівництві, і займався розробкою дизайну інтер'єру будинків своїх знайомих. І їх, як не дивно, це влаштовувало. Їм навіть подобалося. Чорт, навіть Крістіні подобався дизайн, який я розробив для своєї квартири. Нехай вона і не висловлювала своєї думки вголос, але по очах я бачив, що їй подобається.

До речі про Крістіну! Треба б перевірити її. А то раптом бідолаха там свідомість вже втратила...

Я обережно висунув голову з кімнати, і озирнувся на всі боки. У квартирі стояла мертва тиша. Пройшовшись коридором, я кинув погляд у бік вітальні, яка була порожня і віднедавна стала кімнатою Крістіни. Моє серце пішло в п'яти, коли я зупинився на порозі кухні, і побачив лише зім'яті на підлозі шкарпетки з кошенятами, які були на дівчині.

Дідько, як вона змогла вибратися? Я мимоволі помітив, що шкарпетки були розірвані, наче вона чимось їх порізала, або ж просто розірвала.

Чорт забирай, не могла ж вона бути настільки сильною! Чи все ж... могла?

Я перевірив усі кімнати, але її ніде не було. У передпокої так само не було її плаща, в якому вона зазвичай ходить, і взуття теж. Я повернувся на кухню, і спантеличено витріщався на шкарпетки, що прилипли до підлоги. Добре, що це був лише невеликий шматок лінолеуму, який завалявся у мене в коморі і за допомогою інструментів його можна прибрати. А то довелося б міняти лінолеум на кухні...

Останній раз кинувши погляд на шкарпетки з кошенятами, я зітхнув. Напевно їй подобалися ці шкарпетки, раз вона їх носила. А тепер доведеться їх викинути... Чомусь зараз ідея з супер клеєм не здавалася мені такою вже й гарною. І шкарпетки було шкода якось викидати... Але все ж таки я змусив себе викинути всю цю фігню в сміття.