Між нами контракт - Кетрін Огневич

Але потім я знову дивлюся в її очі, і мене з головою накриває реальність. Я не можу зробити це з нею... Хай йому грець, та вона швидше вдарить мене по яйцях, якщо я спробую! Але все ж, як то кажуть, заборонений плід солодкий... До того ж, навряд чи вона здогадується про те, що зараз коїться в моїй голові.

— Вибач, Лисенятко, я не збираюся тебе відпускати... — кажу я трохи захриплим голосом, від чого вона здивовано плескає віями.

— Жданов, якщо ти мене зараз не відпустиш, то клянуся Богом, я загризу тебе до смерті!

— Ну, так, авжеж, — задоволено протягнув я, але ледве встиг ухилитися, коли її зуби клацнули біля моєї шиї.

Прокляття, а вона не жартувала!

— Гарна спроба, Лисенятко, але ти все одно не уникнеш цієї розмови. 

— Я не хочу з тобою говорити! 

— Але ти вже зі мною говориш, - посміхаючись, заявив я, від чого вона ще більше розлютилася. Здавалося, ще трохи, і з її вух повалить пар. — До того ж, я хотів вибачитися за те, що закинув тебе на плече, як неандерталець, а ти навіть не даєш мені й слова сказати. 

— Мені не потрібні твої вибачення! — процідила вона крізь зуби, і знову рвонула вперед. Цього разу вона опинилася так близько, що її стегна мимоволі притиснулися до моїх, від чого я тихо загарчав. Чорт забирай, ще не вистачало, щоб вона помітила мій стояк! — Досить того, що сьогодні ти принизив мене ще більше, ніж до цього! Так що відпусти мене. Зараз же!!! 

— Гадаю, тобі потрібно охолонути, - пробурмотів я собі під ніс, а потім обхопив її руками за талію, і, піднявши вгору, закинув її на плече. Попрямувавши в бік ванної, я вже згорав від нетерпіння побачити її реакцію, коли вона зрозуміє, що я задумав.

— Гей, що ти робиш? Куди ти йдеш? Відпусти мене! — Вона молотила мене по спині своїми крихітними кулачками, від чого я розсміявся. Наче цим вона може зробити мені боляче! Зайшовши у ванну, я відчинив двері душа, і опустивши її на ноги, штовхнув всередину кабіни.

Перш, ніж вона встигла схаменутися, я увімкнув холодну воду, і Крістіна заволала, коли зверху на неї полилася вода. Боже, ці звуки були мелодією для моїх вух... Через кілька секунд я повернув кран, і вода зникла. Крістіна стояла переді мною, прикривши обличчя руками, а я не міг відірвати погляду від картини, що розкрилася переді мною. Її біла майка наскрізь промокла, і тепер я чітко бачив її червоний ліфчик.

О боги, нічого сексуальнішого я не бачив...

— Ну що, охолола? - запитав я, намагаючись цього разу говорити так, щоб мій голос не був таким хрипким.

- Ти про це пошкодуєш, Жданов! Сволота ти така! Ненавиджу тебе! — кричала вона мені слідом, коли я йшов із ванної кімнати, залишаючи її там саму. Оскільки якби я залишився там на кілька хвилин довше, я б точно не стримався і накинувся на неї.

Але тільки зараз я зрозумів, у яке лайно я втрапив - тепер вона точно оголосить мені війну...

Крістіна

Наступного дня я прокинулася о шостій годині, і навіть пропустила пробіжку, яку зазвичай роблю вранці. Я вирішила поступитися ранковою пробіжкою, поки готувала свою помсту. Мені довелося докласти зусиль, щоб повісити над дверима Жданова каструлю з холодною водою, в яку я ще додала шматочки льоду. Також я переконалася в тому, щоб бойлер був вимкнений, і, таким чином, вся гаряча вода за ніч охолола. Так що в душ йому тепер точно не потрапити.

Крім цього, для більшого ефекту я розсипала перед його кімнатою перлини зі свого весільного гарнітура. Комусь було б шкода псувати перли, але не мені.  Адже, якщо задуматися, все це добре продуманий фарс, не більше. Цей шлюб ніколи не був справжнім, і не буде.

Я була вже майже зібрана, і фарбувалася перед дзеркалом у передпокої, коли почула гучне: "А-а-а-а!". Після цього пролунав моторошний гуркіт, і почулося до остраху приємне для мого слуху: " Бляха!". Через кілька хвилин пролунали кроки в районі ванної кімнати, і незабаром зачинилися двері. Я навіть перестала фарбуватися, коли почула пронизливий вереск. Найімовірніше, він увімкнув воду і прийняв досить "гарячий" душ. Я вже схопила свою сумку і попрямувала до дверей, як раптом пролунав приголомшливий крик.

— Крісті-і-і-і-іна!!! Де ти, чорт забирай?! — почувся голос Жданова, від чого я захіхікала. Як би мені не хотілося подивитися на розлюченого чоловіка, я вийшла з квартири, і наостанок голосно грюкнула дверима. 

На щастя, на зупинці стояла потрібна мені маршрутка, тож без жодних роздумів я сіла в неї, сподіваючись, що не побачу позаду себе Жданова. Однак, яким був мій подив, коли він вибіг із під'їзду і озирався на всі боки. Боже, як же мені хотілося розсміятися на всю маршрутку від побаченого мною видовища. Та ось тільки люди подумають, що в мене не все гаразд із головою. Подумати тільки, він вибіг на вулицю в одних штанях, до біса мокрий.

Він що, хотів захворіти? Адже надворі стояв вересень, і зранку було досить прохолодно, оскільки бабине літо вже давно минуло.

Маршрутка рушила з місця, і я відвернулася від вікна. За часом я встигала зайти в їдальню перед тим, як піти на пари, і що-небудь поїсти. Коли я вийшла з маршрутки, то зустріла свою однокурсницю, Олену, яка буквально без кінця дорогою до їдальні базікала про те, як мені пощастило з таким чоловіком - вродливий, при баблях і з мізками. Щодо останнього, я, звісно ж, сумнівалася, оскільки іноді він справді дуже тупив.

Взяти, наприклад, учорашній день. Він навіть не зрозумів, як принизив мене, коли закинув собі на плече і виніс із їдальні, як якась печерна людина. Людина при здоровому глузді вирішила б усе мирно. Але він же Влад-мати-його-Жданов, він не звик розв'язувати такого роду проблеми за допомогою розмов! Я доїдала слойку з яблуками, коли підходила до ліфта, і моє серце пішло в п'яти, побачивши розлюченого Сатану, який чекав мене там. Коли прибув ліфт, ми з Оленою зайшли всередину і забилися в самий куточок. Я сподівалася, що він так і стоятиме біля панелі з кнопками, але Влад підійшов ближче до мене, від чого я втиснулася в стінку. Обійнявши мене за талію, він нахилився і прошепотів мені на вушко:

— Гарна спроба, Лисенятко. Знай, що ввечері на тебе чекає розплата...